0 530
Як розподілити повноваження у вищих навчальних закладах? Лютий 16th, 2016 Юлія Осіння
8110914

Нині у Верховній Раді зареєстровано кілька проектів, що пропонують внести зміни до закону України «Про вищу освіту» – щодо збалансування управління у ВНЗ, виборів ректора тощо. Законопроекти підготував Реанімаційний пакет реформ, аналітичний центр CEDOS, народні депутати.

Освітній портал “Педагогічна преса” транслював в онлайн-режимі відкрите експертне обговорення пропозицій щодо внесення змін до Закону України “Про вищу освіту” стосовно повноважень органів управління вищого навчального закладу.

Головний експерт групи «Освіта» РПР Володимир Бахрушин пояснив, чому вони підготували законопроект і чому, на їхню думку, треба вносити невідкладні зміни. Він переконаний: в умовах зміни управління на рівні держави стара система управління у вищих навчальних закладах зберігатися не може. Яким же має бути управління у вишах?  Експерти РПР переконані: воно повинно бути ефективним; до ухвалення рішень треба залучати всіх учасників освітнього процесу (від ініціативи знизу залежать рівень міжнародної співпраці, залучення грантів, договірні роботи тощо). І, найголовніше, у законі і статуті ВНЗ мають бути чітко визначені повноваження всіх органів управління і процедури їх реалізації. Поки що реальне розмежування не забезпечено – у пункті 2 частини першої статті 32 сказано про розмежування, але далі цей принцип не реалізований.

Новий Закон «Про вищу освіту» передає вищим навчальним закладам значну частку повноважень щодо управління, – продовжує Володимир Бахрушин. – Але, на жаль, це не супроводжується чітким перерозподілом повноважень у самих вишах. За законом єдиним, хто відповідає за все, що відбувається у закладі, є керівник. Отже, і повноваження мають бути в нього? Але у світі спостерігається зовсім інша тенденція – є поділ відповідальності й, відповідно, повноважень. У добре організованій системі повноваження розподіляються так, що кожен може організувати свою роботу і в його повноваження ніхто не втручається. Тобто кожен є сильним. У поганій системі повноваження розподілено так, що кожен – слабкий…

Експерти РПР переконані: щоб уникнути так званого феодалізму у вишах, варто створити систему стримувань і противаг, посилити автономію внутрішніх підрозділів ВНЗ при ухваленні рішень.

Але з тим, що повноваження ректора мають бути обмежені, згодні не всі. Наприклад, заступник директора Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук Володимир Ковтунець висловив думку, що навіть з однаковими повноваженнями посадова особа завжди діє оперативніше, ніж колегіальний орган (конференція, загальні збори колективу тощо). Й обмежувати повноваження посадової особи в період, коли треба проводити швидкі реформи, – нерозумно. Саме керівник вищого навчального закладу повинен бути лідером, інакше ВНЗ зупиниться у своєму розвитку.

На думку Володимира Віталійовича, колегіальний орган ефективний тоді, коли ухвалюються нестандартні, ризиковані рішення – тоді менше шансів припуститися помилки. А в швидкому, оперативному управлінні такий орган не є ефективним.

До того ж у керівників часом є можливість маніпулювати такими колегіальними органами, щоб ухвалити потрібне рішення. І за нього фактично ніхто не нестиме персональної відповідальності.

Один із основних недоліків нинішнього Закону «Про освіту», на думку Володимира Ковтунця, в тому, що він регулює внутрішню діяльність ВНЗ. Закон має визначати повноваження особи, правовий статус, порядок управління. Решта – царина статуту.

Не дати дорогу популістам

Такий підхід підтримує і ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк. Він вважає, що очільників ВНЗ не можна «послаблювати» в жодному випадку. Саме ректор – людина, яка має ефективно управляти і людськими, і матеріальними ресурсами, створювати найкращі умови для роботи викладачам і студентам. А розподіл повноважень у самому університеті має регулюватися виключно статутом ВНЗ.

Віктор Огнев’юк також проти того, щоб ректорів обирали прямим таємним голосуванням членів колективу. На його думку, це може призвести до того, що на посаду обиратимуть популістів, людей, які влаштовують колектив. Бо інколи викладачів задовольняє тихе життя, коли ніхто не вимагає вдосконалюватися, змінювати освітню програму, застосовувати інноваційні технології тощо. І за кандидата, який пообіцяв тиху «стабільність», у такому колективі радо проголосують.

Як контролювати ректора

До того ж така процедура повністю унеможливлює вплив власника (наприклад, держави), який делегує серйозні повноваження ректору. В разі, коли той неналежно розпоряджається державними коштами і майном, повинні бути важелі впливу, щоб змінити ситуацію. Власник повинен впливати на призначення керівника ВНЗ. Спосіб впливу може бути різний – делеговані представники власника, наглядова рада, конкурсна комісія тощо.

Претендент на посаду ректора має представити програму й отримати вотум довіри, – продовжує думку Віктор Олександрович. – Але довготерміновий контракт підписувати треба не раніше, ніж через рік, коли людина покаже, на що здатна. Так, до речі, часто роблять в університетах Європи.

Утім, функції наглядових рад можуть бути різними. Виконавчий директор центру CEDOS Єгор Стадний вважає, що саме вони є ефективним інструментом контролю за діяльністю вишу. До наглядової ради могли б увійти незалежні від ВНЗ люди – роботодавці, випускники університету. Такі ради повинні мати повноваження ініціювати перевірку й отримати всю необхідну документацію.

Розгорнулася дискусія і щодо вчених рад. Віктор Огнев’юк заперечує проти того, щоб вони ухвалювали обов’язкові до виконання рішення. Ці рішення можуть бути дуже популярними в колективі, але, якщо немає ресурсів для виконання, то що повинен робити ректор? Ця пропозиція веде лише до створення ще одного органу управління в університеті.

Якби такі рішення були ухвалені, я не вбачав би сенсу працювати (на посаді ректора. – Авт.), – підсумував Віктор Огнев’юк. – Учена рада має бути компетентною в наукових дослідженнях, освітніх програмах, присвоєнні наукових звань і, можливо, ступенів. До речі, тут теж треба передбачити й відповідальність. І, якщо рада затвердила псевдонаукову освітню програму чи дисертацію з плагіатом, – розпускати її достроково.

Запровадження фінансової автономії університетів також поки що просувається «зі скрипом». У тому ж Університеті Грінченка, наприклад, фінансування окремих структур – коледжу, ВНЗ і Інституту післядипломної освіти – відбувається за трьома кодами класифікації. І ректор, за його словами, поки що не може використати кошти, зароблені ВНЗ, наприклад, для підтримки коледжу чи ІПО.

Освітні програми – на «денне світло»

Нині, коли ринок праці дуже швидко змінюється, не час створювати стандарти вищої освіти. Значно краще, на думку багатьох учасників дискусії, розробляти освітні програми, викладати їх на сайті вишу чи Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Якщо надходять конструктивні зауваження –  редагувати ці програми. У разі, коли ВНЗ не реагує на зауваження, він має втратити право ці програми реалізовувати.

Єгор Стадний навів приклад заскорузлості у формуванні освітніх програм. Студенти одного з київських вишів звернулися до завкафедри із проханням внести до навчального плану дисципліни з ІТ. Вони спілкувалися з роботодавцями, і ті пояснили, які навички потрібні для їхньої спеціальності. У ВНЗ їм відповіли: ні, неможливо, давайте почекаємо стандартів вищої освіти.

Одним із найактуальніших напрямів дискусії є обрання членів Національної ради з питань забезпечення якості вищої освіти. Єгор Стадний заявив, що не вбачає жодних перспектив у процедурі делегування членів агентства й обрання їх на з’їздах. І він, й інші експерти виступають за створення конкурсної комісії для обрання членів агентства. Адже вийшло так, що кошти на проведення з’їздів витратили, проте Національне агентство ще не сформували.

Спікери зачепили й питання діяльності виконавчої влади, зокрема Міністерства освіти і науки. На думку Єгора Стадного, ресурси, що виділяються на роботу міністерства, не співвимірні з тим величезним обсягом завдань, вирішення яких суспільство чекає від цієї установи.

Говоримо ніби про реформи, але в реформі державного апарату чути лише про вічну оптимізацію та скорочення. Це – нонсенс, – вважає Єгор Стадний. – Якщо вести мову про ефективне управління, то маємо передбачити ресурсне забезпечення відповідних органів.

…Наприкінці дискусії експерти запропонували не дрібнити внесення змін до закону «Про вищу освіту» й об’єднати законопроекти в один.

Освітній портал “Педагогічна преса” транслював в онлайн-режимі відкрите експертне обговорення пропозицій щодо внесення змін до Закону України “Про вищу освіту” стосовно повноважень органів управління вищого навчального закладу.

 Світлана Галата, газета «Освіта України»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *