0 696
ВНЗ – престижне місце для початку кар’єри, або Як мотивувати молодого викладача працювати в університеті Лютий 16th, 2016 Юлія Осіння
college

Чи можна мотивувати молодого викладача залишитися працювати в університеті, а не найматися у приватну установу після отримання першої зарплатні у ньому? Чи є можливість розробити таку систему, завдяки якій у ВНЗ запанує атмосфера здорової конкуренції та підтримки ініціатив?

Своїми роздумами та конкретними пропозиціями на сторінках «ОУ» діляться молодий викладач, доцент кафедри інформатики Харківського національного університету радіоелектроніки Євген Сакало й аспірантка кафедри прикладної математики ХНУРЕ Юлія Кобіцька.

Напевно, багато читачів неодноразово ставали свідками такої картини: успішний студент закінчує виш й одразу вступає до аспірантури, обирає собі хорошого (як кажуть, «до душі») наукового керівника, починає активно працювати над дисертацією і викладати на 0,01 ставки (бо більше навряд чи є змога отримати). Молодого аспіранта часто бачиш в університеті, але досить швидко він… просто зникає. І вже потім, кілька років по тому, зустрівши його випадково, дізнаєшся, що він успішно працює, наприклад, в одній з IT-компаній, відхрещується і від недописаної дисертації, і від роботи у ВНЗ.

Чому йде молодь?

Такі ситуації не є поодинокими. Здавалося б, за талановитих треба тільки радіти. Але ж викладацький склад українських вишів не молодшає, і брак сучасних та перспективних наступників галузь відчує вже дуже скоро.

Причини відтоку аспірантів із вишів – загальновідомі: низька заробітна плата, вузьке коло обов’язків і до смішного маленьке викладацьке навантаження. У той самий час навантаження соціально-громадською роботою, якою не мають бажання займатися ані досвідчені викладачі, ані інженери кафедри (наприклад, походи до шкіл з агітаційними матеріалами вишу, які аспіранти жартома називають «ходінням по муках»), – велике. Сумнівним «мотивуванням» є слова, мовляв, «ти ж молодий і активний, тому йди і займися». Тож якщо у молодого працівника і з’являються нові ідеї, то дуже швидко їх поглинають втома та зневіра. Особливо – якщо підтримку такі ідеї знаходять тільки на словах.

Відсутність системи мотивації і кар’єрних перспектив, зацікавленості у завідувачів кафедр узяти до себе молодого викладача (у більшості випадках випускника своєї ж кафедри), брак заохочень за наукову роботу – ось аж ніяк не повний перелік причин, чому молоді кадри не затримуються у вишах і не розглядають їх як майданчик для свого розвитку та побудови кар’єри.

Залишитися, щоб стати успішними

Отже, наші конкретні пропозиції, як мотивувати молодого викладача працювати в університеті:

1. Стимулювати зацікавленість керівництва кафедри в молодих викладачах. Варто виділити молодому науковцю для початку хоча б 0,5 ставки асистента, адже потрібно перевірити його у роботі (у приватних компаніях теж є стажування чи випробувальний термін), але обов’язково  – з можливістю подальшого збільшення навантаження. Отже, у деяких випадках для цього потрібно буде зменшити ставку шанованих викладачів похилого віку. Так, цей крок не буде популярним, можливі претензії та погрози піти з кафедри. Але якщо зараз не дати «зелене світло» молодим викладачам, то через кілька років може вже бути запізно.

2. Укладати контракт, а не договір на один рік – ціла викладацька ставка, бажано ще й навантаження з погодинною оплатою. Ніщо так не демотивує, як договір на рік замість повноцінного контракту або 0,25 ставки протягом кількох років. І водночас ні в кого немає так багато спокус і – головне – можливостей піти працювати у приватну компанію, як у молодого фахівця.

3. Долучати до адміністративної роботи. У виші є велика кількість керівних посад середньої ланки: начальники відділів, директори центрів, заступники деканів, помічники ректора та проректорів. Для багатьох молодих людей керівна робота – це можливість реалізуватися як менеджер, втілити у життя свої ідеї та принципи. Це – прекрасна мотивація залишитися у виші, будувати свою кар’єру саме тут. Не треба боятися призначати на керівні посади молодих випускників університету, таким чином змінюючи його зсередини «органічним», а не революційним шляхом.

4. Стимулювати стажування в європейському університеті – не  обов’язково це має бути Гарвард або Оксфорд. Нам є чого повчитися у «середніх» вишів Німеччини чи Польщі. По собі знаємо, як багато ідей з’являється, коли побуваєш у західному ВНЗ, поспілкуєшся з його працівниками, та й просто… завітаєш до студентської їдальні. У масштабах витрат усього університету оплатити стажування кільком десяткам співробітників – цілком посильна ноша. Учасників такого стажування варто відбирати через відкритий конкурс із чіткими критеріями. Участь у ньому повинні мати змогу взяти всі молоді науковці й викладачі, а перемогти й отримати стажування повинен найкращий.

5. Відряджати на наукові конференції за рахунок університету. Дуже поширена в українських вишах ситуація постійних «важких часів», коли коштів на відрядження немає або є, але лише для обраних. Адже саме в молодості хочеться багато їздити, спілкуватися, переймати досвід. І молодий викладач повинен знати, що його ініціатива поїхати, наприклад, на конференцію до Чернівців буде обов’язково підтримана.

6. Підтримувати ініціативи (у будь-яких проявах: матеріальному, моральному, інформаційному) щодо створення, проведення і розвитку своїх наукових, соціально-громадських, літературних активностей у рамках ВНЗ.

7. Запровадити системи Referral Bonuses (преміювання за конкретні досягнення), якщо викладач продемонстрував певні досягнення без допомоги вишу. Наприклад:

– отримав сертифікати TOEFL або IELTS;

– виборов міжнародний грант, який може реалізуватися в університеті;

– отримав за рік найбільше цитувань у наукометричних базах даних тощо.

Не треба боятися

Звісно, крім окреслених пропозицій для створення системи мотивації та перетворення університетів на престижне місце роботи не тільки для молоді, а й для будь-якого спеціаліста, треба не тільки робити окремі кроки в окремих напрямах, а змінювати глобальні речі та процеси. Зокрема, треба розвивати міжнародне співробітництво – закордонні відрядження, спілкування із зарубіжними партнерами та досвід кращих європейських практик є дуже цікавими та перспективними для будь-кого з академічного середовища. Важливо запрошувати викладати в університеті представників індустрії, створювати їм належні умови для роботи (зокрема, позбавляти бюрократичної тяганини), відкривати сумісні лабораторії із приватними компаніями. Бо коли разом із тобою на кафедрі працює senior-спеціаліст із великої IT-компанії або надаються нові сучасні матеріали для викладання, це створює прекрасні можливості підвищувати свій професійний рівень.

Не треба боятися відкривати на території університету платні освітні курси – за умови, що викладачами на цих курсах будуть співробітники вишу. Кошти за оренду приміщення для таких курсів  надходять у казну університету, а для викладачів це можливість підзаробити за основним місцем роботи.

Майбутнє університетів – у змінах процесів управління, коли ВНЗ буде розглядатися не як місце, де можна «тихо пересидіти до пенсії», а як майданчик для комунікацій з провідними представниками бізнесу та зарубіжними освітніми установами. Змінивши підходи до управління, ми впевнені, можна зробити реальним навіть те, що нині здається недосяжним.

 Юлія КОБІЦЬКА, Євген САКАЛО, для газети «Освіта України»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *