0 687
Чи варто прагнути до кращого? Серпень 26th, 2016 Юлія Осіння
12-1348651188418

Кажуть, що писати має бути як «пісяти», тобто лише тоді, коли вже несила витерпіти. Мабуть, це десь як: «Слово – як срібло, але мовчання – золото».  Мені неодноразово доводилось чути на свою адресу: «Ви пишете не тільки, який вигляд мають мати новоякісні навчальні механізми, а й розкриваєте, як того досягати практично. Зокрема роз’яснюєте внутрішню природу успішних інновацій: прикладами зі своєї професійної практики та аналізом досвіду колег, у тому числі й закордонних». 

Здавалось би: живи,  радій і працюй далі. Та тільки ця приємність усе ж не стирає  зі свідомості «файл» про майже повну даремність такої просвітньо-технологічної  роботи.

Проблема, чи краще сказати, бачення даремності власних статей полягає у тім, що вона (даремність) вміло маскується та розсіюється як щось надумане, бо матеріали ж повсюдно друкуються і читачами сприймаються як цікаві та корисні.

– Тоді звідки думки про даремність?

–   А тому, що, з одного боку, наче маємо (+), але, по правді життя, з іншого, якщо й виходить не (-), то практично (0). Не тільки мої роботи щодо новоякісних  продуктивних інновацій, а й написане більш мудрими та талановитими особистостями  не діють вагомо у бік осучаснення змісту масової навчальної технології як зі старшокласниками, так і з дорослими. Як панував прямолінійний  вчительський «вождізм», за котрого вже добре, якщо учні хоч би розуміють, що вони копіюють за вчителем, так продовжується й донині. В університетах процвітає плагіат «чистої води», психологічну адаптацію до котрого закладає саме школа своїми технологіями «тиражування копій», а університет у свою чергу дає гарантію на перспективність копірайтної за сутністю псевдороботи.

Внутрішній голос весь час так єхидно нагадує: «А ти спробуй навести приклади відмови від суто радянської чи пострадянської освітньої технологічної політики на користь входження у нову «колію». Таку, щоб прокладала  власну інноваційну траєкторію. Де вони і скільки їх?»

Шкода, але бажання відійти від пострадянських освітніх матриць репродуктивно-примусового характеру на рейки мотивації учасників навчально-виховної діяльності до проектування сучасних освітніх конструкцій у більшості освітніх працівників НЕМАЄ. І це на тлі існування науково-методичних державою фінансованих служб.

–  Що ж лежить в основі проблеми? Де знаходиться відповідь на запитання: «Як людина може бути ворогом сама собі?» Просте пояснення, що людська природа скоріш гріховно-хибна, ніж морально-ідеальна не задовольняє, бо не вказує хоч би якогось природного базису для відмови людей від кращого. Утім, час підтверджує правду життя від мудрих: «Ви завжди отримаєте відповідь, якщо будете наполегливими у своїх пошуках і терплячими. «Стукайте – і Вам відкриють: може й не відразу і не з того боку, що Ви чекали». Настав час і з’явилась новина від вчених зі США, що ставить усе на свої місця:«Таня Чартранд, професор психології з університету Дьюка (США) провела дослідження, присвячене звичці людей затято чинити спротив іншим людям. З’ясувалося, що люди часто діють у невигідний для себе спосіб тільки для того, щоб уникнути стороннього впливу, що сприймається ними як загроза незалежності. Людина навіть не завжди усвідомлює свою реакцію, часто опір виникає підсвідомо. Головний висновок із дослідження полягає в тому, що люди, схильні діяти «всупереч» оточенню, часто поводяться в невигідний спосіб лише тому, що намагаються захистити від будь-яких зазіхань свою свободу. Це може відбуватися несвідомо і ненавмисне», — доходять висновку науковці».

У нашому контексті є абсолютно безграмотним не враховувати СТРАХ людей, яких нам випало організувати до ДІЯЛЬНОСТІ В НОВИХ УМОВАХ: ніщо так не лякає, як незвідане. Звичний стан упевненої свободи одразу втрачається у незвичних умовах. Якщо таке є науково встановленим законом людської природи, то як може з’явитись сама по  собі  тяга до інноваційної діяльності?

Хоч би якими солодкими здавались її плоди, а «краще синиця в руці, ніж журавель у небі» – саме це лишається імперативним вибором нашої свідомості. Важливо ясно усвідомлювати, що СТРАХ  втратити свободу власного «Я» у внутрішньому світі людини займає вагоме місце.

Усе ж надія в тому, що сучасна людина є настільки грамотною, що не тільки знає закони природи та розуміє їх сутність, а й здатна використовувати їх, щоб між абстрактними припущеннями, догадками, імпульсами інтуїції та звичкою поставити на наукове знання, підтверджене практичними проявами. Причому настільки повторюваними, що одне й те саме можуть відтворювати мільйони людей.

– Чим найліпше заміщується страх на бажання мати інноваційну свободу?

– А залученням до НОВОГО через призму необов’язковості та гарантій збереження набутого рівня надбань: «спроби – не означають лягти до гробу».

Звісно, що є сенс братись лише за такі приклади інноваційної діяльності, за якими стоять як нові рівні надбань, так і звільнення від старих «технологічних гальм». Ще більш прихований пласт правди життя у тому, що взагалі-то нікого не треба змінювати, навіть самого себе, хоча й кажуть: «Змінися сам – і світ навколо тебе зміниться».

Замість намагань змінити когось чи навіть себе значно краще зайняти свій час новими продуктивними проектами, котрі хоча б для когось будуть кращими за наявний стан справ. Якщо сказати простіше, то – відкинь непродуктивну суєтність і використай нові можливості нових проектів. Саме з таких позицій варто оцінювати ситуацію, що склалася у нас, в Україні, довкола проблеми/проектів РЕФОРМУВАННЯ українського пострадянського традиціоналізму, в освіті зокрема.

Одним із прикладів подібного підходу може бути започаткування пілотного проекту відкриття по країні нових академічних ліцеїв як окремих від основної школи закладів для ТИХ старшокласників, які побажають вчитися за проектними новими навчальними планами трирічної старшої школи (чотири/п’ять профільних і шість/ п’ять загальноосвітніх предметів протягом 10 – 12 класів).

Йдеться про застосування методу управління часом завдяки впровадженню перехідного періоду, що поєднував би одночасне існування старої практики з принципово новою на умовах рівних прав.

Такий підхід дає змогу ПРОСТО і НАДІЙНО зарадити тому тихому спротиву становленню справжньої профільної освіти старшокласників в окремих від основної школи закладах, який безперечно йтиме від щонайменше десяти тисяч наших директорів шкіл І – ІІІ ступенів.

Бєлий Володимир

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *