0 3223
Про яку українську школу мріють учителі, батьки та діти Вересень 9th, 2016 Юлія Осіння
woodleywonderworks4

Якою бути новій українській школі – основна тема освітянських зібрань різних рівнів – від конференцій до круглих столів. На це запитання покликані дати відповідь і законопроект про освіту, що очікує на розгляд у Верховній Раді, і Концепція нової школи, презентована міністром освіти і науки напередодні нового навчального року. Що думають із цього приводу нинішні й майбутні вчителі, учні шкіл та їхні батьки? Про це можна дізнатися, зокрема, завдяки опитуванню в рамках медіаосвітнього проекту столиці.

Проект реалізували Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА й Київський університет імені Бориса Грінченка. До розробки цього медіапродукту долучилися учасники навчально-виховного процесу, зокрема НВК № 141 «Освітні ресурси та технологічний тренінг» Дніпровського району, ЗНЗ № 78 Печерського району, Центр дитячої та юнацької творчості Солом’янського району, Навчально-виховний комплекс допрофесійної підготовки та технічної творчості.

Спільними зусиллями опитали «народних експертів» – від «першачків» до досвідчених педагогів, підготували відеоролики, що транслювалися, зокрема, перед початком роботи Великої педагогічної ради «Стратегічні вектори модернізації системи освіти у 2016–2017 навчальному році» для працівників освіти Києва та Київської області, що відбулася наприкінці серпня в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Експерти розмірковували про те, якою має бути школа майбутнього, які нові методи навчання варто застосовувати вже зараз, як підвищити статус учителя і чим стимулювати його передову діяльність.

Кришталева школа

«Моя школа майбутнього – це школа, в якій немає домашніх завдань. У ній зручні меблі й велика інтерактивна дошка-планшет», «У школі немає оцінок, у кожному класі спортивний куточок, є своє телебачення», «Моя школа майбутнього схожа на ракету, в ній я вивчатиму багато мов, обиратиму предмети, які я хочу», «Хочу, щоб у школі була смачна та корисна їжа. Щоб у класі можна було сидіти так, як зручно. А ще я хочу, щоб клас був дружний і веселий», «Я хочу, щоб був такий урок, на якому діти могли б займатися своїми хобі. Щоб шкільний дзвоник грав різними мелодіями. Щоб у класі були інтерактивні парти. Щоб моя школа в майбутньому була хмарочосом» – це бажання наймолодших експертів – дітлахів 6–8 років. А одна маленька дівчинка, трохи подумавши, раптом сказала: «Я хочу, щоб школа уся була… кришталевою».

Пріоритети старших учнів – прагматичніші: проводити більше дослідів, займатися тим, що подобається, самостійно обирати предмети, які стануть у пригоді в майбутній професії, і ті, «до яких є нахил, а не всі 18, які вивчити просто неможливо».

Таке ж бажання щодо майбутньої школи висловлюють і батьки: «діти мають поглиблено займатися тим, чого самі хочуть – чи то географія, чи то спорт, чи то програмування», «щоб дитина вивчала такі предмети, які знадобляться їй у житті». А головне, на чому акцентувала більшість батьків, – дитині у школі має бути комфортно: «Я хотіла б, щоб моя дитина навчалася в школі, де її люблять. Щоб усі предмети викладалися якісно на високому рівні», «Менше перевантажень і стресів, більше спілкування і розкритих потенціалів. Діти мають спілкуватися з учителями, як із друзями».

Самі ж учителі бачать школу майбутнього як місце співпраці педагогів, дітей і батьків, де буде більше можливостей для самоосвіти та саморозвитку – як дітям, так і вчителям, де зникне паперовий бюрократизм, що з’їдає багато часу, де вчительська праця буде гідно оцінюватися, відповідно, професія вчителя посяде одне з найпочесніших місць.

Я вважаю, що школа майбутнього має бути такою, де учні та вчителі могли б співпрацювати як команда. І щоб батьки у свою чергу розуміли важку працю педагога і підтримували, – говорить Євгенія Дашкевич, учитель англійської мови спеціалізованої школи № 64 Києва.

Із приводу бачення новітньої школи цікавими є думки магістрів-випускників Університету імені Бориса Грінченка. Оскільки, хоч як би змінилася шкільна освіта у наступні десять-двадцять років, саме їм ці зміни треба буде втілювати в життя. Скажімо, магістр спеціальності «Дошкільна освіта» Яна Матюшинець бачить у майбутньому комп’ютеризовані класи та ІКТ-технології майже в усіх галузях навчання і виховання дітей. «Школа майбутнього має бути передусім креативною і надихати учнів на нові досягнення, – вважає магістр спеціальності «Італійська філологія» Тетяна Кондрашова. – Треба шукати таланти серед учителів і їх заохочувати. Звісно, піднімати заробітну плату». Такої самої думки притримується магістр спеціалізації «Медіа-комунікації» Вероніка Войтенко: «Аби професія вчителя була авторитетною, треба покращити їхній фінансовий стан. Щоб учителям хотілося працювати, а не думати, де заробити гроші».

Ніна Цибаровська, магістр спеціальності «Дошкільна освіта», вважає, що школа майбутнього має бути презентабельною зовні і якісною всередині. «Школа насамперед складається з викладачів та адміністрації, які там працюють. Якщо вони належним чином виконують свою роботу, то в такій школі хочеться вчитись», – говорить майбутній педагог.

В Європі це одна з найпрестижніших професій, – зазначає Владислав Макарчук, магістр спеціальності «Медіа-комунікації». – Батьки знають, що вчителі навчають їхніх дітей, і ставляться до них відповідно. І держава їх підтримує. Я вважаю, що ми це повинні наслідувати».

З учителя починається все

Низький статус учителя – мабуть, найгостріша проблема нинішньої української школи. Чи буде вона вирішена у майбутньому – залежить від багатьох складних чинників. Але більшість педагогів на це, вочевидь, сподіваються – інакше школи стояли б напівпорожніми.

Між тим, бачення того, як підвищити статус учителя, розділилися. Одні вважають, що він залежить від соціальної захищеності й матеріальної забезпеченості, а до цього, звісна річ, має докласти руку держава – в сенсі адекватної винагороди за працю. Інші говорять, що починати треба з себе. А саме: відповідати потребам сучасності, бути цікавими для кожного учня. Рацію мають і перші, і другі.

Зараз учитель на такому рівні, що поваги від батьків навіть немає, і від дітей – також, – бідкається київська вчителька Світлана Онищук. – Тому що таке ставлення держави. Адже заробітна плата низька. Треба її підняти – щоб можна було навіть одягнутися, десь поїхати, щось цікаве дізнатися – на все це потрібні кошти.

Викладач Юрій Кулінич вважає, що милістю від держави вирішення цієї проблеми не вичерпується.

Треба навчитися поважати те, що ти робиш, – каже він. – Тоді люди почнуть поважати тебе. Це стосується будь-якої професії, і викладацької теж.

А от учитель української мови та літератури київської спеціалізованої школи № 15  Наталія Заваженко переконана, що роль держави у суспільному ставленні до педагогів – усе-таки найголовніша. Причому йдеться не лише про фінансову складову.

Цю професію треба популяризувати на всіх державних рівнях, – каже пані Наталія. – І до людей довести, що ця професія – найголовніша.

Відповідно, найвагомішими стимулами для себе столичні педагоги називають підтримку держави, соціальну захищеність, досягнення своїх учнів і наявність серед них однодумців. Тамара Тарасюк, учитель історії гімназії № 136, стосовно цього каже: «Головне – стати таким учителем, до якого хотіли б іти на урок учні, серед яких я могла би знайти своїх соратників – тих, які захотіли б обрати мою або близьку за фахом професію в майбутньому. Мені здається, що тоді я себе могла б реалізувати, а це – найважливіше».

Наближуємо майбутнє

Поділилися педагоги і думками з приводу нестандартних підходів до навчання, і власним досвідом, що стане в пригоді у школі майбутнього. Скажімо, вчитель української мови і літератури спеціалізованої школи № 16 Юлія Сергієнко переконана, що педагог має володіти інноваційними формами й методами навчання і виховання. А відтак – уміти зацікавити дитину вчитися. «Не навчити, а саме зацікавити дитину бути вихованою і освіченою», – говорить Юлія.

Учитель математики Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ганна Уланова-Ковальчук вважає, що важливим нестандартним підходом до навчання і взагалі спілкування з дітьми є почуття гумору, що може виручити у будь-якій неформатній ситуації. А з нинішніми підлітками, які в деяких сферах є сучаснішими, аніж учитель, ця якість зовсім не зайва. «Хоч би які казуси траплялись у класі, – говорить пані Ганна, – якщо педагог із них може виходити з гумором – тоді це навіть іде на користь. Учителі можуть помилятися, але діти не повинні сприймати помилку як поразку».

Найбільш нестандартним підходом є зйомка фрагментів фільмів англійською мовою, – розповідає вчитель англійської мови столичної гімназії № 290 Генадій Білоус. – Кожен семестр учні отримують завдання – вони можуть обрати фільми, які їм подобаються, виконати ролі персонажів. Діти перевтілюються, знімають багато дублів, і потім ми це все в кінці семестру переглядаємо. І ця робота оцінюється як контрольне говоріння… Для мене особистим стимулом є успіхи моїх учнів, адже всі їхні перемоги і поразки я сприймаю як особисті. І коли бачу, що мої учні показують гарний результат, – це підвищує мою мотивацію до того, щоб іще краще працювати над собою.

Переглянути всі відеоролики (зокрема, анімаційні) медіаосвітнього проекту Департаменту освіти і науки КМДА можна за посиланням – don.kievcity.gov.ua/news/4495.html

 Підготувала Наталія Кулик, газета «Освіта України»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *