2 18408
«Скажені» батьки – головний біль і стихійне лихо для будь-якого вчителя Грудень 6th, 2016 Юлія Осіння
3097f755452f0994e8db875c9a14e1c0

Ні, у них не тече слина, немає страху води та інших клінічних проявів сказу. Вони не кидаються на викладачів і не кусають їх. (Можливо, прецеденти і були, але нам про це невідомо). Вони просто отруюють життя – насамперед учителям, нерідко – іншим батькам, а подекуди – й власним дітям.

«Скажені» батьки існують у будь-які часи та в будь-якому класі. Це явище невмируще. Уникнути його неможливо, ігнорувати – небезпечно, боротися – марно. Вони були, є і будуть. З ними просто треба змиритися – як із фінансовою кризою, кепською погодою чи недосконалістю цього світу.

Вони відрізняються від інших навіть візуально. Є щось таке в їхніх очах… Якийсь нездоровий вогник… або ледь вловима тінь – залежно від типу «оскаженіння». Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.

А ось недосвідчені, поставши перед таким явищем, іноді самі божеволіють від тієї кількості «откритій чудних», що їм готує перше класне керівництво. Спираючись на власні споcтереження і розповіді самих педагогів, спробуємо визначити десять найпоширеніших типів «скажених» чи то «божевільних» батьків.

Ця класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.

«Перфекціоністи»

По-іншому їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим. Їхня дитина має бути найкращою, найпершою та найуспішнішою. Вони справді докладають до цього нелюдських зусиль, займаються самі, наймають репетиторів, щоразу  більше навантажуючи ту нещасну дитину.

Якщо в 2-му класі, скажімо, факультативно викладають китайську мову, основи вищої математики та філософію буддизму – дитина все це обов’язково відвідуватиме, не маючи часу на елементарний відпочинок.

Водночас будь-який неуспіх свого чада такі батьки сприймають як особисту драму і звинувачують у цьому… правильно, вчителя. Це він прискіпується до дитини або некоректно формулює завдання.

Розмовляти з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями виставляються оцінки.

«Самоусуванці»

Це батьки, які, віддавши дитину до школи, «вмивають руки». Тобто самоусуваються від будь-якого виховного процесу, щиро вважаючи, що їхня функція полягає лише в тому, щоб нагодувати і вдягти нащадка. Решту має робити школа.

Цю позицію ще можна так-сяк зрозуміти, коли батьки справді зранку до вечора працюють і бачать дитину лише сплячою. Хоча в такому разі нормальні люди, як правило, вдаються або до допомоги бабусь-дідусів, або наймають гувернантку.

Але частіше буває так, що батьки не надто обтяжені роботою і просто не хочуть заморочуватися, бо дуже зайняті собою. Перекладаючи свої обов’язки і відповідальність на школу, вони, втім, дуже обурюються, коли школа з цією почесною місією не справляється.

Такі перевихованню не підлягають, бо абсолютно впевнені у своїй правоті.

«Прохачі»

Іншими словами, «квочки». У м’якій формі вимагають від учителя особливої уваги до своєї дитини, таким чином ставлячи його у скрутне становище. З одного боку, вчителеві незручно відмовити таким батькам. З іншого – він фізично не може бути нянькою для однієї дитини: дивитися, щоб вона поїла, щоб перебувала в гарному настрої, щоб її ніхто, не дай Боже, не образив – словом, витирати шмарклі.

Не треба ще й забувати, що коли вчитель надто виділяє одного учня, на нього одразу вішається бирка любимчика – з відповідним ставленням однокласників. Тобто якщо викладач іде на поводу в батьків і намагається створити для «ніжної квіточки» тепличні умови, діти в такі ігри не гратимуть.

У результаті на школяра обрушується лавина негативу від однокласників, а винним залишається, певна річ, учитель.

«Терористи»

На відміну від «прохачів», «терористи» відкрито пресингують учителів і постійно «виховують» їх, звинувачуючи в поганому ставленні до своєї дитини: «ви підвищили голос, ви занизили оцінку, ви взагалі кепсько ставитесь до дитини». Вони постійно чимось невдоволені й за кожної нагоди це невдоволення озвучують.

Після такого терору тепле ставлення до дитини – річ проблематична. Тож, коли вона закінчує школу, весь педколектив зітхає з полегшенням. Якщо розглядати «терористів» із погляду психології, то тут є величезна потреба привернення уваги до власної персони. Як правило, до дитини це не має жодного стосунку. Основне – щоб прозвучало їхнє неповторне «я».

Дитина в такій ситуації засіб, за допомогою якого батьки демонструють усьому світові свою зіркову унікальність.

«Скандалісти»

Вони до школи ходять нечасто, але вчителям надовго вистачає цих візитів. Це той випадок, про який кажуть: раз, та гаразд. Як правило, це неврівноважені люди, які відвідують школу лишень для того, щоб захистити крихітку від лихого вчителя, на якого вона вдома наскаржилась.

У кращому разі, вони просто влаштовують грандіозний скандал, у гіршому – обкладають брудною лайкою, в найгіршому (дякувати Богові, це буває рідко) – можуть навіть вдатися до побиття.

Але, хоч це і дивно, саме з такими надто емоційними батьками найлегше порозумітися. Для цього лише треба дати їм випустити пару, а потім украй доброзичливо і спокійно розповісти, як було насправді.

І брутальне «дитя природи», яке щойно грюкало кулаком по столу, через півгодини щиро проситиме вибачення за себе і непутящого нащадка, який, виявляється, ввів в оману надто довірливих батьків.

«Насильники»

Не лякайтеся, назва, звісно, умовна. Йдеться про насильницькі методи виховання. Полягають вони у тому, що, дізнавшись про будь-яку провину учня (двійка, бійка, неуважність на уроках, бешкетування на перервах), батьки з виховною метою б’ють дитину смертним боєм.

Знаючи про такі особливості виховання в окремо взятій сім’ї, вчитель намагається, як може, захистити дитину – приховуючи від батьків небезпечну правду.

«Коли, забираючи сина зі школи, батько бачив сліди якоїсь провини, – пише в листі вчителька молодших класів, – він залізним голосом говорив: «Вдома ти будеш покараний». У мене було таке відчуття, що битимуть мене.

Оскільки спроби говорити про неприпустимість такого методу провалились, вчителям залишається лише прикривати дитину брехнею. На запитання про успіхи і поведінку незмінно бадьоро відповідати, що «все добре, проблем немає».

«Садомазохісти»

Є серед батьків і такі. Вони свідомо принижують своїх дітей, розповідаючи всім навколо, які вони погані й бездарні. Чи то справді недооцінюючи їх, чи то, піддаючись власному комплексу неповноцінності (можливо, їх теж у дитинстві недолюбили).

Хто його знає, які там бігають таргани, але дресируванню вони не піддаються. Тобто будь-які намагання вчителя пояснити, що дитина не гірша за інших і зовсім не заслуговує на таке ставлення, зазнають фіаско.

Кілька років тому в одній із київських шкіл стався кричущий випадок: дівчинка на “відмінно” вчилася, брала участь в олімпіадах, але була звільнена від фізкультури. Коли перед випуском складався список медалістів, школі знадобилася довідка від лікарів про стан її здоров’я. Мама сказала: «Я принципово не буду цим займатися, бо моя донька не достойна медалі».

Тоді класний керівник узяв на себе оформлення всіх медичних документів. А дивакувата матуся навіть на випускний дитину не пустила.

«Найрозумніші»

Їх завжди щось не влаштовує. Шкільна програма, якість навчання, конкретний учитель. Вони постійно шукають негатив у викладачах, а, знайшовши, порушують питання на батьківських зборах щодо заміни якогось учителя на іншого. Дістають цією темою класного керівника, шукають підтримки в інших батьків.

Як правило, йдеться про вчителів-предметників, які раптом поставили дитині не ту оцінку, на яку, на думку батьків, вона заслуговує. Причому на кожних зборах об’єкт невдоволення – новий. Це у них щось на зразок спорту.

А ще такі батьки мають звичку робити зауваження педагогам (особливо – класним керівникам) і всіляко повчати їх. Іншими словами, вчити викладачів азів їхньої професії: як треба виховувати дітей, як завоювати у них авторитет тощо. І не задумуються над тим, що це, м’яко кажучи, некоректно.

«Активісти»

Це їх обирають до батьківських комітетів. Це вони є ініціаторами теплої підлоги, підвісної стелі з прихованим світлом і нових меблів із карельської берези. Це вони збирають на всі ці недоречності гроші і чатують на неплатників біля під’їздів. Це вони, постійно фонтануючи ідеями, влаштовують екскурсії чи культпоходи майже щовихідні. І, нарешті, це вони, на біду всіх «вундеркіндів», приводять до школи викладача китайської мови та філософії буддизму.

Здавалося б, тільки мріяти про таких батьків у класі? Але справа в тім, що їх забагато. Не за кількістю, звісно, а в сенсі заповнення собою вільного простору. Вони надто втомлюють або й просто набридають, як іншим батькам, яким нема спокою (в тому числі – фінансового) через таку надлишкову активність, так і вчителю, якому можуть зателефонувати о сьомій ранку в суботу, аби поділитися щойно народженим креативом стосовно оформлення класу чи проведення чергового свята.

«Стукачі»

Одна з найнеприємніших категорій неординарних батьків. Якщо в класі виникає якась проблема або конфліктна ситуація (побилися діти, зник у когось мобільний телефон, неналежно, на їхній погляд, працює батьківський комітет, не так поводиться вчитель) – замість спробувати владнати конфлікт на місці, «стукачі» одразу звертаються до «інстанцій». У кращому разі до дирекції, у гіршому – до райвно.

Якщо ж, не дай Боже, в них виникне підозра, що зібрані у фонд школи гроші витрачені не за призначенням, – до правоохоронних органів прийде наклеп із детальним викладенням цих підозр.

Можна лише поспівчувати викладачам, у чиєму класі є такі батьки. Бо проблеми з перевірками і прискіпливою увагою начальства переслідують їх повсякчас. Медицина тут, як кажуть, безсила. Якщо інші поведінкові патології батьків можна пояснити психологічними комплексами чи психічними проблемами, то в цьому разі маємо справу з, м’яко кажучи, непорядністю. А це не лікується.

 Наталія Кулик, журналіст

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Коментарi

  1. А якщо деякі батьки належать до декількох категорій одночасно, це буде гримуча суміш.
    Автор із знанням описав проблему.

    1. Яка ж безглузда маячня ця стаття! Неадекватних людей хватає у всіх верствах населення. Вони не поділяються на групи: батьків учнів, директорів шкіл, вахтерів тих самих шкіл, вчителів, депутатів, чиновників і т.д. Неадекватів хватає скрізь, як і дуже багато адекватних, вихованих, освічених людей. Тут взято групу людей “батьки учнів шкіл” і поділено їх на підгрупи за ознаками неадекватності на чийсь власний розсуд так, що навіть адекватні дії, чи дії продиктовані ситуацією, чи життєвими обставинами, сприймаються (чи стають) неадекватними.