0 4207
«Фінська мрія» збулася, або Секрет успіху фінської освіти Жовтень 13th, 2017 Юлія Осіння
starylev.com.ua 1

Освітній системі, завдяки якій з’явилися школи, що стали бажаним взірцем для різних країн світу, присвячена книжка Пасі Сальберга «Фінські уроки». Будівлі, що тішать око, мінімум домашніх завдань і безстресова атмосфера навчання – це те, що здебільшого знають у нас про фінську школу. Проте самого ореолу її слави часто буває достатньо, щоби склалося уявлення про освіту, якої варто прагнути.

Зазирнути за блискучі лаштунки пропонує провідний спеціаліст фінської стратегії реформування освіти Пасі Сальберг – шкільний учитель з освітянської родини, згодом викладач в університеті, фахівець фінського Міністерства освіти, відповідальний за реалізацію стратегії підвищення кваліфікації, спеціаліст з освіти у Світовому банку, аналітик Організації економічного співробітництва та розвитку, експерт Єврокомісії, котрий нині очолює одну з провідних фінських організацій у галузі інновацій. Його «Фінські уроки. Історія успіху реформ шкільної освіти в Фінляндії» – надихають: у країні, котра пішла власним шляхом і не надто переймається результатами міжнародних тестувань типу PISA, вдалося сформувати «нову культуру освіти». Найнижчий у світі ступінь нерівності навчальних досягнень і високі рядки в глобальних рейтингах не є для Фінляндії самоціллю. Радше «бонусом» до загальнодоступної системи освіти рівних можливостей, що дбає про гармонійний розвиток особистості, знання і навички для майбутнього, забезпечує корекційну роботу та індивідуальну допомогу, ґрунтовну й ефективну профорієнтацію…

Пасі Сальберг міркує про уроки, які можуть брати у фіннів інші країни: «Фінський підхід до скорочення кількості учнів, які передчасно полишають школи, підвищення професіоналізму вчителів, втілення продуманих методів звітності й оцінювання досягнень учнів та поліпшення їхніх успіхів у галузі математики, природничих наук і грамотності може послугувати джерелом натхнення для реформування інших шкільних систем… Ми маємо додивитися до історії фінської освіти тому, що вона дає надію тим, хто втратив віру в систему державної освіти й можливості її реформування. Із цієї книги видно, що змінити таку систему можна, але це потребує часу, терпіння та цілеспрямованості».

«Північне сяйво»

Власна концепція змін, заснована на відмові від дискримінації та заохоченні творчих підходів, опора на високоосвічених учителів зі ступенем магістра, яких приваблює значуща соціальна роль професії та повага до її представників, спеціальна підтримка школярів на будь-якому етапі базової дев’ятирічної освіти, колективна відповідальність педагогів за розроблення навчальних програм і спільне оцінювання досягнень учнів на тлі відмови від централізовано встановлених програм і підготовки до стандартних тестів – це і є оригінальний «фінський шлях», принципи якого кардинально відрізняються від пропагованих глобальним рухом освітніх перетворень (абревіатура GERM розшифровується як Global Educational Reform Moment).

Присвячуючи цьому руху окрему главу своєї книги, Пасі Сальберг визначає спільні для багатьох країн риси, спрямовані на підвищення результатів школярів: це стандартизація освіти, у фокусі якої – результати навчання; наголос на основні предмети в навчальних програмах (і визначення успішності навчання за досягненнями в галузі читання, математики й природничих наук, зокрема результатами міжнародних досліджень); єдині навчальні програми, що мінімізують експерименти та привертають увагу до матеріалів, потрібних для складання тестів; запозичення для реорганізації управління освітою моделей із ділової сфери; звітність, що відіграє головну роль, і оплата праці вчителів відповідно до продуктивності.

Saunalahti school

Фінляндія пішла в протилежному напрямі, ніж країни, що долучилися до глобального руху. «Політика, що проводилася з вісімдесятих років у галузі освіти у Фінляндії, була майже в усьому протилежною політиці, покладеній в основу цієї стратегії, – пише Сальберг. – Прагнення до звітності замість професіоналізму, поліпшення якості окремих учителів замість якості всієї спільноти, впровадження високих технологій замість високої педагогіки та використання неузгоджених стратегій замість системного підходу… Ці неефективні елементи реформ освіти… не влучають у ціль. Ні один з елементів GERM не був прийнятий у Фінляндії в тому вигляді, в якому вони були прийняті в інших країнах. Це, звісно, не означає, що у фінських школах немає стандартів освіти, навчання базових навичок і звітності… Але це означає, що хорошу систему освіти, судячи з усього, можна створити за допомогою альтернативних стратегій…».

starylev.com.ua 2

Заперечуючи конкуренцію як спосіб підвищення якості освіти, звуження автономії шкіл і звітування про результати навчання, фахівець протиставляє цим тенденціям фінський підхід: довіру до шкіл і педагогів у питаннях розроблення й реалізації програм, оцінювання навчальних досягнень, організації викладання; відсутність інспектування шкіл; відмову від стандартизованої навчальної програми; обмеження до мінімуму тестування учнів; надання переваги відповідальності перед звітністю; передання управління освітою на рівні шкіл і районів професійним педагогам. «Ще одна характерна риса фінського підходу, – зауважує автор, – полягає в тому, щоби заохочувати вчителів та учнів до випробовування нових ідей і методів, тобто прагнути зробити школу творчим середовищем, де цікаво викладати й цікаво навчатися».

Нова фінська школа

Відлік освітньої реформи Пасі Сальберг пропонує починати не з 1970 року, коли була схвалена загальнонаціональна шкільна програма, і не з 1972-го, коли почалося запровадження peruskoulu – дев’ятирічної загальноосвітньої муніципальної школи, що стала фінським феноменом. Етапи освітнього й економічного розвитку в країні, на думку автора, збігаються, і перший із них починається в рік закінчення Другої світової, що дорого коштувала Фінляндії: окрім десятків тисяч загиблих, ідеться про жорстокі умови миру – належало передати СРСР 12% території та переселити 450 тисяч жителів, більш ніж десяту частину населення. Але повоєнний час був епохою не лише політичної нестабільності та економічних перетворень, а й нової соціальної політики – і надто прагнення рівності освітніх можливостей (можливість навчатись у середній класичній школі на той час мали лише жителі міст і порівняно великих громад). Набули популярності ідеї якіснішої освіти для всіх, розвитку особистості учня й відповідної модернізації підготовки вчителів. Були створені політичні комісії з освіти (з програми навчальної школи, з системи освіти та з програми розвитку шкіл), що зіграли неабияку роль у підготовці фундаменту для створення peruskoulu.

Saunalahti school

Хвиля запровадження «нової школи» почалася 1972 року: завдяки об’єднанню класичних, громадянських і початкових шкіл у систему дев’ятирічних муніципальних мав припинитися розподіл учнів, які здобули чотирирічну початкову освіту, на два потоки – до класичних і громадських шкіл.  «Фундаментальне переконання, пов’язане зі старою структурою, полягало в тому, що не кожного можна всього навчити, – зазначає Сальберг. – Інакше кажучи, передбачалося, що таланти, які стосуються здатності до навчання, розподілені в суспільстві нерівномірно… Важлива особливість нової базової школи полягала в тому, що в ній такі погляди було відкинуто, і було здійснено спробу побудувати суспільство більшої соціальної справедливості з вищим рівнем освіти для всіх».

Зміст, влаштування і темп шкільної освіти визначалися «Національною програмою для загальноосвітніх шкіл», що давала школам «інструменти, які дозволяли по-різному навчати школярів із різними здібностями й особистими особливостями». Однією з особливостей фінської системи, завдяки якій вона стала ефективною, був принцип рівності можливостей. Він передбачав, що всі учні мають отримати достойний шанс досягти успіхів у навчанні та захопитися ним. Невід’ємною частиною шкільних програм стали корекційна освіта та заняття з професійної орієнтації, що мали мінімізувати для школярів імовірність невдалого вибору майбутнього. Професійну орієнтацію та консультації з вибору професії називають серед найважливіших чинників, якими пояснюється низька частота незадовільних оцінок і випадків незавершення базової освіти у Фінляндії. Перед випускниками базової школи відкривалися три можливості: продовжувати навчання у загальній старшій середній школі, піти у професійну школу або влаштуватися на роботу.

«На вдалий вибір учнів під час переходу на старший ступінь середньої освіти, судячи з усього, впливають два найважливіші фактори, – міркує автор. – Перший полягає в тому, що, переходячи на цей ступінь, фінські школярі не мають досвіду проходження ключових тестів, на відміну від їхніх ровесників в інших країнах, де подібне тестування стало неодмінним елементом шкільного життя… Результати нашого дослідження вказують на те, що в Фінляндії більшість учителів молодшого ступеня середньої освіти вбачають свою мету в тому, щоб допомагати школярам учитися, а не успішно складати тести. Результати досліджень Міжнародної програми з оцінки навчальних досягнень учнів (PISA) підтверджують цей висновок, оскільки свідчать про те, що, навчаючись математики, фінські школярі відчувають менше страху, ніж їхні однолітки з інших країн». А другим фактором є підготовка до вибору наступного, необов’язкового етапу навчання, під час консультацій і занять із профорієнтації.

Пасі Сальберг наводить слова професора Йоуні Вяліярві про те, що реформа загальноосвітніх шкіл означала не лише організаційні зміни, а й нову філософію шкільної освіти. Зважаючи на те, що за сприятливих можливостей навчатися можуть усі школярі, від учителів очікували вміння розбиратися в «людському різноманітті» й користуватися альтернативними методами викладання, створювати середовище, прийнятне для всіх дітей. Наслідком стала масштабна реформа підготовки вчителів, здійснена 1979 року, коли був ухвалений закон, в якому наголошувалося на підвищенні кваліфікації та використанні дослідницьких методів як основи педагогічної освіти.

У чому сила

У розвитку системи освіти після реформи загальноосвітніх шкіл Сальберг виділяє три етапи: переосмислення теоретичних і методологічних основ у 1980-х, удосконалення завдяки налагоджуванню зв’язків усередині системи й саморегульованим змінам у 1990-х і підвищення ефективності структур й управління ними, що триває від 2000-х і дотепер. Однією з двох основних реформ фінської системи освіти (поряд із реформою загальноосвітньої школи у 1970-х) стала національна реформа навчальних програм, здійснена у 1994 році. Основним її механізмом була активна участь муніципальних адміністрацій і шкіл у розробленні програм і впровадженні відповідних змін у навчальний процес. Віталося співробітництво шкіл між собою і налагодження зв’язків із батьками, комерційними підприємствами й некомерційними неурядовими організаціями.

«На рівні національного керівництва системою освіти кульмінацією нового руху, заснованого на співпраці й саморегуляції, став проект «Акваріум» – загальнонаціональна ініціатива з удосконалення шкіл, спрямована на об’єднання усіх фінських шкіл, директорів і вчителів у єдину мережу, – пише автор. – Завдання проекту полягало в тому, щоб перетворити школи на активні спільноти взаємного навчання… «Акваріум» надав школам нові умови для вдосконалення, що поєднували елементи як традиційної суспільної роботи, так і сучасних соціальних мереж, таких як Facebook… Проект відповідав новим ідеям щодо децентралізації, підвищення автономії шкіл і посилення їхньої своєрідності, які взяли гору в дев’яностих».

У грудні 2001 року були оприлюднені перші результати програми PISA: в усіх трьох галузях знань (математика, природничі науки, грамотність) Фінляндія посіла одне з перших місць серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку. Причому знання й уміння, продемонстровані фінськими школярами, були здобуті без репетиторів, додаткових занять після уроків і великих обсягів домашньої роботи. «Наступні три цикли тестів PISA, що проводились у 2003, 2006 і 2009 роках, зміцнили й закріпили репутацію Фінляндії як лідера і ще більше підвищили інтерес світових ЗМІ до фінської шкільної освіти, – зазначає експерт. – Сила фінської системи полягає насамперед у високій якості й рівномірно високих навчальних досягненнях різних учнів. Загалом дослідження PISA продемонстрували, що політика в галузі освіти, заснована на ідеалі рівних можливостей, що покладає головну роль у вдосконаленні шкіл на вчителів, позитивно позначилася на якості освіти. Зіставляючи дані PISA з іншими глобальними показниками успіхів систем освіти і результатами національних оглядів, присвячених ступеню задоволеності громадян школами своєї країни, можна впевнитися, що за міжнародними стандартами стан фінської системи варто визнати дуже хорошим. Цей висновок ставить перед розробниками політики в галузі освіти й усіма, хто працює над удосконаленням фінських шкіл, непросте завдання. Не так і просто поліпшити систему, що вже демонструє дуже хороші результати».

Підбиваючи підсумки сказаного, Сальберг зазначає: працівники освіти не поділяють думки, що часті тестування, які нав’язують школам ззовні, та більш ретельне відстежування успішності учнів будуть сприятливими для школярів і їхнього навчання. Фінська політика в галузі освіти, наголошує він, націлена на підвищення рівня навчальних досягнень учнів, наголошує на вдосконаленні викладання й навчання за рахунок заохочення шкіл до створення оптимального навчального середовища та визначення складу навчальних матеріалів, що найкращим чином допомагає учням досягати мети шкільної освіти. «Уже на найбільш ранніх етапах реформування було вирішено вважати, що те, чого школярам вдається навчитися в школі, визначається насамперед характером викладання, а не стандартами, методами оцінювання успішності чи альтернативними програмами, – пише автор. – Відповідно до того, як упродовж дев’яностих років зростав рівень професіоналізму шкільних учителів, збільшувалась і поширеність ефективних методів викладання, а також вдалих рішень щодо облаштування класних приміщень і шкіл загалом. Гнучкість фінської системи освіти давала змогу працівникам різних шкіл навчатись одне в одного, що привело до повсюдного поширення найкращих нових підходів… Крім того, це сприяло подальшому розширенню репертуару використовуваних методів викладання й індивідуалізації навчання, спрямованій на задоволення освітніх потреб усіх учнів».

На думку Андреаса Шлейхера, керівника команди співробітників Організації економічного співробітництва та розвитку, що проводила дослідження в рамках PISA, успіх Фінляндії в забезпеченні «високої ефективності шкіл як сталої та передбачуваної норми по всій системі освіти з різницею досягнень учнів між школами, що не перевищує 5%» багато в чому пояснюється саме створенням мережевих зв’язків, що сприяють розробці та втіленню інновацій.

Незмінні цінності

«Про Фінляндію кажуть, що її вирізняють добре підготовлені вчителі, педагогічно грамотно організовані школи, хороші директори, порівняно однорідне суспільство, загальне прагнення до освіти без дискримінації та пильна увага до особливих освітніх потреб, – зазначає Пасі Сальберг. – Беруся стверджувати, що завдяки успішній підтримці фінських шкіл як місць, де дітей не лише добре навчають, але й добре дбають про них, учителі у Фінляндії можуть зосередитися на найголовнішому, на тому, що їм вдається найкраще: на навчанні. Фінським учителям не доводиться відволікатися на часті тестування, конкуренцію з іншими школами й на освітні стандарти, нав’язувані адміністрацією… Судячи з усього, Фінляндія зобов’язана своїми успіхами цілій системі взаємопов’язаних чинників, що об’єднує, зокрема, власні інтереси школярів і форми їхнього дозвілля, освітні можливості, що їх надає школа, підтримку й участь батьків, а також соціокультурний контекст навчання й усієї роботи системи освіти». Фінські фахівці говорять про п’ять факторів, що вплинули на успіхи системи освіти: рівні можливості, що надаються в Peruskoulu; привабливість і престижність професії вчителя для молодих фіннів; продумана політика оцінювання роботи учнів, учителів і шкіл; довіра до шкіл; стійке керівництво системою освіти та політична стабільність у цьому питанні.

«Успіх фінської освіти не був результатом якоїсь однієї високої реформи, – вважає Сальберг. – Розвиток освіти був заснований на постійному змінюванні шкіл відповідно до зміни потреб окремих людей і суспільства загалом… Фундаментальні цінності освіти та уявлення про цілі її розвитку лишилися незмінними з 70-х років. Змінювані уряди, сформовані як лівими, так і правими політичними силами, дорожили освітою як ключовою державною службою для всіх громадян і поділяли переконання, що лише високоосвічена країна може досягти успіхів на світовому ринку».

 Валентина СОРОКА, газета «Освіта України»

Фото www.starylev.com.ua

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *