0 3192
Шістдесят років працює у школі! Липень 18th, 2017 Погорєлов Дмитро

Інтерв’ю із Заслуженим учителем України Ганною Бабій

 На одній з вулиць невеликого волинського села Ощів, неподалік від   Хрестовоздвиженського храму, видніється оселя, що повністю заховалася у гіллі густого бузку, поміж якого сиротиною стоїть липа. І чимало приїжджих цікавиться, хто її господар, на що кожен місцевий житель одразу відповідає: « Звичайно ж, бабця Ніна!» Саме Ніною називають ощівці людину, знану на теренах Волині, заслуженого вчителя України Ганну Федорівну Бабій, котра уже понад 60 років працює у школі.

 УСЕ ЖИТТЯ ІЗ ДВОМА ІМЕНАМИ

Про сільську вчительку Ніну Федорівну мені порадили написати люди. Мабуть, це найкраще ілюструє той факт, що справжнє визнання – передусім людська любов і велика шана. У рідному селі, напевно, немає жодної людини, яка б не знала бабці Ніни особисто. Хтось бачить її за домашніми клопотами біля будинку, когось вона навчала у школі, до когось приходила як лектор на виробництво, а ще дехто знає її  не лише як гарну вчительку, а й добру та щиру людину, що завжди підтримає, порадить та заспокоїть.

Про Ніну Федорівну в районі знають, що колись вона підняла місцеву освіту на новий рівень. Але односельці знають її найперше як людину, на долю якої випали і горе, і радість, і падіння, і злети, і миті розчарування, і такі жадані проблиски надії.

Вона народилася в листопаді 1940 року в селі Стрільче неподалік від Горохова. А в червні на українську землю прийшла війна…

– Батька мого забрали в перші дні війни у 124 стрілецьку дивізію, – згадує бабця Ніна. – Її за кілька днів нацисти розбили, а деякі солдати втекли додому. Так тато врятувався. Але в 1944 знову змушений був іти на фронт. У боях на території Сандомирського плацдарму батько потрапив у полон. Лише в 46 році повернувся він додому худий-худюсінький, без живого місця на собі. Мати думала, що й не виживе. Але він вижив!

Разом із колегами- Галиною Кос та Василем Дубінським

Важке життя було в повоєнні роки. Тягар відбудови ускладнювався примусовою колективізацією. Змушені були вступити до колгоспу і батьки Ніни Федорівни. Сама вона, навчаючись у Смиківській школі, дуже хотіла здобути професію педагога.

– Мала намір вступити до Сокальського педучилища. Але не було на руках метрики. Коли звернулися до сільради, то виявилося, що у книзі хрещень Ніну записали Ганною (!) Чи то священик щось сплутав, чи що. Але отак два імені у мене все життя.

Ганна (Ніна) Грищук (Бабій) – людина унікальна. Принаймні у нас, на Волині. Мало хто ж має два імені та два прізвища. Коли у вісімдесятих роках Ганна Бабій виходила заміж, то змінила прізвище на Грищук. Але через тиждень у райвно заявили: «Освіта тебе знає як Ганну Бабій».

До Сокальського педучилища був чималий конкурс – четверо на місце. Ніна Федорівна закінчила його у 1958 році й відразу отримала направлення на роботу:

– Першим місцем моєї праці були далекі села  – Лахвичі та Деревок Любешівського району, – розповідає вчителька. – Викладала біологію, згодом навчала перший клас, у якому тоді було аж 46 учнів. Найбільше мене вразила там надзвичайна жага учнів до навчання, хоча деякі жили так бідно, що ходили в лаптях із дубової кори. У школі села Деревок була величезна кролеферма,  а  на ній  – лозунг: «Дамо державі тисячу кролів!».

1961-го Ніна вступила до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, здобула фах учителя історії та української мови. А тоді з’явилася можливість перейти працювати на рідну їй Горохівщину.

 ВИБРАЛА СЕЛО З ДОБРИМИ ЛЮДЬМИ

У райвно Ганні Бабій запропонували роботу в трьох населених пунктах.  І вирішила  молода вчителька влаштуватися вчителем історії та географії у село Ощів. «Сказали, що воно до Горохова найближче, то й пішла», – згадує Ніна Федорівна.

 – В Ощеві я поселилася у хаті старенької солдатської вдови Мотруни Сербалюк, що була направду доброю жінкою. Нічого нікому не шкодувала, хоча й доводилося одній нелегко. На війні залишилися її чоловік, двоє синів та дочка. То я їй усіляко допомагала, зокрема, будучи депутатом облради, забезпечувала її усім потрібним, – розповідає бабця Ніна.

 В Ощівській восьмирічній школі Ганна Федорівна проявила себе як  невтомний трудівник. Добрими порадниками Ганни Федорівни у школі стали Галина Кос, Тамара Середа, Марія Левчук, Віра Худа.

За активну життєву позицію, а також за людяність і щирість Ніна Федорівна не раз обиралася депутатом Горохівської районної та Волинської обласної рад. Вісім скликань відпрацювала вона депутатом обласної ради. Про  депутатську діяльність Ганни Бабій не раз розповідалося на шпальтах районних і обласних періодичних видань: і про її безпосередню участь у завершенні будівництва Сенкевичівської середньої школи, і про виконання наказів виборців сіл Вільхівка і Терешківці, відкриття закладів торгівлі і побуту, і про її людяність, щиру і постійну допомогу всім, хто звертався до депутата з будь-яким питанням, і про сумлінне виконання доручень, які мала як секретар комісії з народної освіти обласної ради.

Ганна Бабій разом із учнями на відкритті оновленого залу шкільного Музею.  (1)

В Ощеві найбільша заслуга Ніни (а це я дізнався уже від людей) – будівництво нового корпусу школи. Не шкодувала ні часу, ні сили, ні здоров’я вчителька, яка була тоді директором школи, для того, щоб усім було комфортно.

– Оскільки усі міжколгоспні організації на той час були зайняті, ми вирішили заливати фундамент самі. Було важко, батьки і вчителі по черзі ходили на роботу. Коли основа для будівництва була готова, з’явилася вільна організація, що зголосилася розпочати роботу. Проте і матеріалів не вистачало, і техніки відповідної не було. Пригадую, як годинами сиділа у кабінетах, оббивала пороги різних установ, щоб випросити чи бетонну плиту, чи мішок цементу. Варто відзначити, що значну допомогу нам надало горохівське райвно. І за рік спільними стараннями височів уже новий, сучасний корпус школи.

За невтомну працю  Ганна Федорівна була удостоєна нагрудних значків «Відмінник освіти УРСР» (1976), «Отличник просвещения СССР» (1987), а у 1978 році їй було присвоєно високе звання – «Заслужений учитель України». Не раз обиралася вчителька лектором Всеукраїнського товариства «Знання». Мені бабця Ніна розповіла один випадок, що стався з нею у Києві на зібранні лекторів цього товариства. Їй довелося доповідати перед трибуною про проведену роботу, а у президії, де сиділи тоді українські письменники, раптом встав Андрій Малишко і жартома спитав, чи збільшилися надої молока від проведених лекцій. Вчителька відповіла, що надої – ні, проте працівники краще та відповідальніше почали ставитися до трудових обов’язків. Також Ганна Федорівна була обрана делегатом  IV з’їзду вчителів УРСР.

ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ ШКОЛІ

Кращі роки свого життя віддала Ганна Федорівна улюбленій роботі. За її плечима понад шість десятиліть (!) безперервної вчительської праці. І зараз вона продовжує на добровільних засадах очолювати шкільний музей, який сама створила у новому корпусі школи у 1978 р. Тоді він називався Музеєм бойової слави. Проте нині йому присвоєно ім’я Героя АТО – воїна, який загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, – Володимира Павлюка, колишнього учня бабці Ніни. Вона і зініціювала відкриття пам’ятної дошки героєві на рідній школі.  Нещодавно вийшла друком книга історичних нарисів Ганни Бабій «Львівсько-Сандомирська операція. Прорив на Рава-Руському напрямі», у якій вміщено історію звільнення Центрально-Східної Горохівщини від німецької окупації.

Чимало учнів Ганни Федорівни пішли її слідами. Це кандидати історичних наук, доценти Михайло Костюк, Інна Пахолок, історики Тамара Середа, Алла Мельничук, Михайло Жук, Лариса Жук. Проте вчителька вважає, що найважливіше те, що її учні стали людьми, яких тепер можна ставити у приклад іншим.

Ганна Бабій під час зустрічі

…Коли я залишав оселю бабці Ніни, липа біля її хати приязно нахилилася  своїми вітами, махнувши листям на прощання. Перехопивши мій погляд, господиня мовила: «Одна, мов та липка, зосталася я. Чоловіка вже немає, батьки померли, у рідних – свої турботи. Сьогодні мені нічого не потрібно, хочеться тільки миру на нашій землі і щоб українська освіта процвітала».

Роман НОВОСАД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *