0 1291
Влада і АТО. Чи буде компроміс? Червень 16th, 2014 Погорєлов Дмитро

На сході України триває затяжна криза, сепаратистські настрої досі не подолано, неоднозначна антитерористична акція триває. Дії бойовиків дедалі зухваліші, лідери терористів уже не приховують своєї залежності від російського керівництва, а Україна втрачає щоразу більше патріотичних синів. Після інавгурації нового президента України всі чогось чекають. Хтось змін на краще, хтось змін на гірше, але кожному зрозуміло, що першочерговою проблемою, яка потребує розв’язання, для Петра Порошенка є конфлікт на сході. Уже зараз багатьох не влаштовують кроки нового Президента. Але що ж справді ховається під непоспішними кроками влади? Спробуємо розібратись.

Насамперед Петру Порошенку потрібен механізм силового управління, чітка узгодженість дій команди та союзників, на що знадобиться певний час. Ситуація, звісно, критична, проте кожен політичний крок несе величезну відповідальність і повинен вести за собою ретельно продумане рішення. Важливим аспектом є і підтримка “занепокоєної” Європи, яка нібито і погрожує Росії черговими санкціями, але водночас не поспішає виходити за рівень “дипломатичних зауважень”. Така ситуація ставить перед владою завдання перебудови управління та врегулювання збройного конфлікту. Невдалі або повільні дії не змусять чекати – новий Майдан збереться за лічений час.

Сепаратизм поступається місцем звичайному тероризму, а східні області тепер ніщо інше, як велика рана на тілі країни. Розпалювання конфлікту добре підтримується сусідньою країною, збиті літаки і вбиті солдати оцінюються досить високо. І справа навіть не стільки в агресії Путіна, скільки в розпалюванні ситуації самим сходом. Росія постачає дрова, а схід розпалює вогонь, саме так малюється нинішня картина протистояння. Повагу викликають наші хлопці, які випадково стали заручниками гарячих точок. Вони тримаються здебільшого за рахунок гуманітарної допомоги та з прикрістю розповідають, що не мають елементарного військового забезпечення. Вони не вимагають чогось фантастичного, проте дати солдату бронежилет і нормальну каску – чи не це завдання влади? Куди ідуть гроші, які збирались на рахунок армії? Де кошти, які мають бути витрачені на забезпечення військових? Зрозуміло одне: АТО приречена на провал, якщо бойовики не будуть відрізані від постачання людей та зброї. А це означає закрити кордон і дати рішучу відповідь терористам. Можливо, Коломойський був правий, коли запропонував будівництво укріпленої стіни вздовж кордону з Росією на території Донецької, Луганської та Харківської областей? “Мирну Фінляндію від Сталіна врятувала «лінія Маннергейма». Таку лінію повинна побудувати і Україна, щоб захистити себе від Путіна. Стіна на кордоні Ізраїлю дає змогу ефективно відбивати атаки терористів”, – зазначив Коломойський. Слід зрозуміти, що триває війна і кількість жертв зростає з кожним днем. Багато втрачено, зокрема дискусійним є питання доступу до зброї, який, на думку влади, призвів би до громадянської війни.

Свої причини були і у Кравчука, і у Кучми, і у Ющенка, і у «папєрєдніков». Влада завжди боялася, що на вулицях запанує невпорядковане застосування зброї. В результаті всі роки незалежності зброя в Україні використовувалася виключно «впорядковано» – стріляли здебільшого бандити в мирних громадян. Або охоронці політиків і бізнесменів – у тих, хто на них зазіхав. Тобто влада і криміналітет були озброєними і захищеними, а народ – ні. Якби наші силовики на початку «російської весни» віддали свої арсенали не бандитам, іскру війни загасили б, не давши розгорітися. А якби нашому народові відкрили вільний доступ до зброї раніше, нинішня «російська весна» стала б неможливою у принципі. Світові приклади доводять: війни найчастіше спалахують не там, де в народу багато зброї, а там, де її немає. Тому російська агресія проти України додала аргументів у дискусії про вільний доступ населення до вогнепальної зброї. Бійці на сході потребують елементарної впевненості у своїй боєздатності, а це неможливо без забезпечення їх необхідним.

Допоки в Президента не буде повного контролю над силовиками, ефективності не варто чекати. Проте і очікувати на “бліцкриг” Петра Порошенка за такі короткі терміни також не доведеться. Тільки міцні удари по бойовиках ДНР і ЛНР, тільки незворушна позиція протидії окупанту здатна встановити хоч якийсь баланс.

Наостанок хочеться висловити співчуття родинам загиблих. Герої не будуть забуті і правда не вислизне з рук українського народу, незважаючи на тенденції політичної гри. Хоч як би важко було країні, значення останніх подій справді неоціненне, адже знову кується в історичному вогні українська нація…

Максим Клопенко, спеціально для “Педагогічна преса”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *