0 2351
Університети Донбасу: життя налагоджується Вересень 16th, 2015 Юлія Осіння

16 вищих навчальних закладів Донеччини і Луганщини виїхали з окупованої території  і почали життя «з нуля».

Майже рік минув відтоді, коли викладачі і студенти університетів Донбасу опинилися перед вибором: залишитися на окупованій території чи переїхати в інші області України. Найсміливіші гуртувалися в соцмережах, шукали (для початку) хоча б одну-дві аудиторії для роботи в іншому місті. Часто ініціативні групи очолювали саме молоді вчені і студенти.

Як працюють переміщені ВНЗ через рік після переїзду? Чи вдалося налагодити якісний навчальний процес? І, найважливіше, – як діють самі ініціатори змін – осередки студентського самоврядування? Днями студентські лідери зібралися в Києві – поділитися досвідом співпраці з керівництвом вишів, місцевою владою та міжнародними організаціями, розповісти про проблеми та попросити поради.

Рік пошуку нового «Я»

Заступник міністра освіти і науки Інна Совсун одразу наголосила: фахівці МОН хочуть почути чесну розповідь про стан справ у переміщених університетах. Які курси мають читатися, але не читаються, які практичні заняття не організовано? Як відбувається поселення в гуртожитки, чи виплачують стипендію? До речі, Інна Романівна розповіла, що про невиплати стипендій у деяких «евакуйованих» вишах дізнається з Фейсбуку, оскільки керівництво ВНЗ «не хоче турбувати МОН».

Звісно, міністерство не може вирішити всі проблеми 16 «особливих вишів» одразу. Але контактувати з місцевою владою чи з міжнародними організаціями, які надають гранти, – допомагає. Зокрема, восени розпочнуться тренінги для лідерів студентського самоврядування, під час яких їх навчатимуть, як правильно обирати «студентського ректора», заповнювати заявки на грант, використовувати кошти зі спецфонду ВНЗ тощо.

Інна Совсун порадила також не нехтувати новою можливістю, яку надає Закон «Про вищу освіту», і створити у ВНЗ ради молодих учених. Це – додаткові можливості для навчання і досліджень.

Значення органів студентського самоврядування для вирішення проблем переміщених вишів – величезне. У цьому переконаний і народний депутат, донеччанин Олексій Рябчин. Він розповів, що нині розробляються механізми, як зберегти і розвинути університети з Донбасу. Бо війна обов’язково закінчиться, вищі навчальні заклади повернуться додому і саме від них залежатиме розвиток регіону. Повернутися університети мають сильнішими, ніж були до того. Нині їм дуже складно. Але водночас викладачі і студенти «евакуйованих» вишів мають можливість побудувати свої навчальні заклади «з нуля» – за кращими світовими зразками. Досвід роботи студентського самоврядування за кордоном (зокрема, у Великій Британії) показує: університети – найкраще місце для формування нових лідерів.

Гуртом – тепліше

У тісноті, але злагоджено й весело працювали цієї зими лідери самоврядування Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

– Ми переїхали з окупованої території одними з перших, – розповідає студент-історик Степан Золотар. – Добре, що в Сєверодонецьку був структурний підрозділ вишу – Технологічний інститут. У нього були два діючі корпуси і один «законсервований». Центр оперативного управління університету розгорнув роботу саме тут. На третьому, четвертому і п’ятому поверхах не було опалення. Ремонт робили власноруч. Коли ставало дуже холодно –  координаційні центри всіх факультетів працювали  в одній кімнаті. Але оптимізму не втрачали!

І недаремно – невдовзі виграли грант (понад півмільйона євро!) Європейського Союзу на облаштування. А після того, як місцева влада відремонтувала підірваний сепаратистами міст (ним треба їхати з Рубіжного, де розташований один з гуртожитків), студенти констатували: життя налагоджується.

Сьогодні у виші налагоджене повноцінне навчання. Для перших і других курсів воно очне, для третіх і четвертих – очно-дистанційне. Нині найбільші проблеми навчального закладу – гуртожитки і бібліотека. Місцева влада готова передати дві-три будівлі на баланс ВНЗ, але коштів на їх переобладнання поки що немає.

– Але найважче – без літератури, – зізнається Степан. – У Сєверодонецьку були технічні підрозділи вишу. А наукова бібліотека чотирьох гуманітарних і економічного факультету лишилася у Луганську. Збираємо книжки, де тільки можемо, і будемо вдячні за допомогу!

Як переконати бюрократа

До речі, історія з грантом, який отримав Східноукраїнський національний університет, є надзвичайно показовою. Отримувачі цього гранту – місцеві адміністрації, які й повинні були подати листи підтримки. А на Луганщині – затялися. Один із чиновників відмовився підписувати такий лист.

– Часу на подання заявок було небагато, – розповідає Інна Совсун. – У МОН кипіла робота – наші співробітники допомагали писати заявки, волонтери перекладали їх англійською. Уже всі подали заявки на конкурс, а  СНУ ні – бо бракує листа від місцевої адміністрації. Я телефоную тодішньому керівникові Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадію Москалю, кажу: ваш чиновник відмовляється підписувати. Той набирає чиновника і дохідливо пояснює, чому лист має бути на його столі через п’ять хвилин. Лист прислали, й університет в останню мить встиг подати заявку.

Молодий університет бажає познайомитися

Із гумором розповідають про свій переїзд і представники Луганського національного аграрного університету (нині ВНЗ працює в Харкові). Мовляв, чи не єдині з вишів, хто евакуювався без ректора. Рішення про переїзд ухвалили прогресивні викладачі закладу і студенти. Жартували в соцмережах: мовляв, «молодий патріотичний університет бажає познайомитися. Згоден на переїзд». Гумор допомагав долати страх перед невідомістю.

– Переїхали 22 жовтня, – розповідає заступник «студентського ректора» Артур Чуйков. – Кинули клич: хто хоче з нами, зустрінемо в Харкові. Зустрічаємо їх дотепер. У червні, наприклад, приїхали викладачі й студенти з нашого технікуму в Красногорівці, які ховалися від бомбардувань у сховищі.

У жовтні минулого року починали з однієї кімнатки і двох телефонів. Помічник ректора Олена Знаткова відповідала на дзвінки, пояснювала, як виїхати з окупованої території.

– На два мобільні й чотири вуха було кілька тисяч людей, яким треба було розповісти про ситуацію, заспокоїти, – каже Олена. – Після того, як створили робочу групу з відновлення ЛНАУ, почався цілодобовий телефонний штурм – майбутні аграрії складали рюкзаки і їхали до Харкова.

Коли біда єднає

«Витягати» студентів і викладачів з окупованої території допомагали волонтери. ВНЗ зберіг усі сім факультетів. Нині тут працюють двісті викладачів і навчаються майже п’ять тисяч студентів. Навчання – очне.

Луганчан прийняли Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва і Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка. Але аудиторій усе одно не вистачає. Ще одна серйозна проблема – брак місць у гуртожитках і необхідність їхати на заняття кількома видами транспорту. Звернення до облдержадміністрації результатів поки що не дають.

Студенти кажуть: рік був наповнений не тільки лекціями, семінарами та практичними заняттями. За цей час налагодили співпрацю з міжнародними благодійними фондами, громадськими організаціями, державними установами, ЗМІ. Руку підтримки студентам і викладачам простягнули Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», Громадська організація «Станція Харків», керівництво УВКБ ООН у  Харкові та інші.

Окрім того, активісти студентського самоврядування порадилися і зрозуміли: вони – не «ярмо на шиї», можуть не тільки просити, а й надавати допомогу. І вирішили організувати центр соціальної адаптації для студентів-переселенців, у якому житимуть і працюватимуть самі та допомагатимуть іншим. Амбітний і цікавий план передбачає відкриття хостелу, дитячого центру-світлиці, студентської їдальні, юридичної консультації, ветеринарної клініки (відповідний факультет існує в ЛНАУ), міні-ферми, свого господарства (з теплицями, кроликами та птахофермою), пасіки…

Студенти планують займатися тим, що вміють. Недаремно ж їхній виш – аграрний. Ідею вже підтримав один із благодійних фондів Харкова.

Іспит під вибухи «Градів»

Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка також переїхав. «Прописаний» він у Сумах (тут розмістилися ректор, бухгалтер та юрист), а всі викладачі та студенти працюють у Миколаєві.

– Під час вступної кампанії абітурієнти і батьки дуже дивувалися, що ми «прописані» в одному місті, а працюємо в іншому, – розповідає професор кафедри загальноюридичних дисциплін Володимир Нестерович. – Просимо керівництво МВС «впорядкувати» це питання і перевести ВНЗ до Миколаєва.

Володимир Нестерович розповів, як дев’ять викладачів вишу (і він сам) потрапили в полон. У «підвалах» ЛНР їх переконували перейти на службу «новій владі», обіцяли зарплати і звання, але викладачі відмовилися. Переконані: присягу двічі не складають.

В університеті навчаються студенти з Луганської та Донецької областей. Навчання – дистанційне. Останні іспити, наприклад, приймали по Скайпу, бо не всі студенти змогли приїхати до Миколаєва. Чимало з них – захищають Україну в зоні АТО.

– Був такий випадок: я приймаю іспит у хлопця з блокпосту, а поруч із ним вибухають снаряди, – розповідає  Володимир Нестерович. – Кажу: іспит склав. Тепер захищай Україну.

Утім, нові форми роботи переміщеного вишу не сподобалися прокуратурі Миколаєва. Замість зайнятися справді важливими проблемами її працівники раз у раз навідувалися до вишу, перевіряли, як можна приймати іспит по Скайпу. Навіть справу порушили. Тому викладачі вишу просять у МОН підтримки. Вони переконані: під час війни треба використовувати всі можливі форми для організації навчання й іспитів. А ще просять позбавити наукових ступенів колег, які допомагають сепаратистам. На їхню думку, люди, які порушили присягу, амністії не підлягають.

Гугл сепаратистів не знає

Якщо набрати в Гуглі чи Яндексі «Донецький національний медичний університет імені М. Горького» – пошукові системи покажуть адресу: Краматорськ. Саме тут нині розміщені навчальні аудиторії вишу. Приміщенням з медиками поділилися Донецька машинобудівна академія та два ліцеї.

– Переїхали 520 студентів і 120 інтернів, – розповідає голова ради студентського самоврядування вишу Олександр Кудянін. – За півроку пройшли навчання 2,5 тисячі курсантів. Можна сказати, що за кілька місяців ми здолали річний курс навчання. Навчальну літературу знаходимо в інтернеті, а от лікарських препаратів і справді не вистачає.

Хоч і дивно, проте найбільше проблем у медиків-переселенців виявилося з клінічними базами. Районних лікарів приїзд професорів із Донецька не порадував, а налякав. Зате жителі зраділи.

– Місцеві лікарні спочатку навіть не хотіли пускати наших викладачів і студентів, – розповідає Олександр. – Боялися конкуренції.

Але врешті-решт порозумілися. Нині чимало місцевих лікарів працюють у ВНЗ.

Гуртожитки університету розміщені у Слов’янську і Краматорську. Проїзд зі Слов’янська коштує 30 гривень, тому активісти самоврядування домовилися з місцевими перевізниками. Вони складають списки студентів, яким треба їхати на лекції, і перевізники надають маршрутки. За переїзд платить виш.

Про досвід організації таких перевезень вони детально розповідають студентам з інших евакуйованих вишів у коридорі МОН. Кажуть: нічого складного, все можна вирішити.

Як не втратити рік

До речі, саме медики ставлять запитання: як відновити у ВНЗ студентів, які цей рік навчалися у вишах на окупованій території? Чи можна зарахувати довідки з зони АТО?

Інна Совсун відповідає: будь-які довідки з окупованої території – недійсні. Але студентам треба надати можливість продовжити навчання на території, яку контролює Україна. Зробити це можна так: ті, хто вступали до 2014 року, є в Єдиній державній електронній базі з питань освіти. МОН може надати довідку, що людина, наприклад, закінчила зимовий семестр 2014 року. На основі цієї довідки студент може приїхати у свій виш, швидко скласти іспити і його переведуть на наступний курс.

– Звісно, університету треба «зібратися», – каже Інна Романівна. – Організувати екзаменаційні комісії, донести інформацію до молоді на окупованій території. Тому дуже прошу лідерів студентського самоврядування: знайдіть людей, які хочуть виїхати. Саме ви можете витягнути їх із зони бойових дій.

15 листопада 2014 року бойовики захопили ще один український виш – Донбаський державний технічний університет у Алчевську. Проукраїнські викладачі і студенти ухвалили рішення: треба переїжджати. Першими вирушили більше тисячі молодих активістів. Розмістилися на території Лисичанського гірничого технікуму.

– За ці місяці набили чимало «ґуль», – зізнається в.о. декана факультету економіки і фінансів Артур Гнєдков. – Але й досвід здобули безцінний.

Нині у виші організовується очне навчання. Студенти з окупованих територій мешкають у гуртожитку (місць вистачає), до ВНЗ вступило багато місцевої молоді. Найбільша проблема – проїзд через «лінію перетину». Щоб навідатися до рідних,  студенти і викладачі стоять на кордоні по 7-8 годин. Навіть довідки з місця не гарантують, що перепустка «до України» буде отримана. Керівництво вишу просить МОН допомогти з вирішенням цієї проблеми.

«Одобрямс» не потрібен

За майже три години спілкування керівництву МОН поставили чимало запитань. Поцікавилися навіть, що робити, коли у гуртожитку вимикають світло о десятій вечора і не дозволяють навчатися вночі. На це Олексій Рябчин пожартував: чи для вирішення проблеми потрібен особливий наказ міністра?

Але більшість запитань усе-таки стосувалася організації роботи студентського самоврядування.

– Раніше працювала Всеукраїнська студентська рада, а нині що? – запитав заступник голови студентського врядування Донецького національного університету (м. Вінниця) Владислав Дзюбан.

Інна Совсун відповіла, що студентську раду створювали, щоб був загальний  «одобрямс» тих чи інших ініціатив МОН. Новому керівництву міністерства «одобрямс» не потрібен. Але легітимний голос студентства справді має звучати. Та і в управлінських питаннях постійно виникає потреба порадитися зі студентами. Тому ініціатива створення всеукраїнського студентського об’єднання – дуже актуальна. Але йти вона має не від чиновників МОН, а від самих студентів.

 Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *