0 3143
Великому українцю присвячується. Богдан Гаврилишин: «Дуже важливо вчитись у життя, а не тільки від учителів та з книжок» Січень 30th, 2017 Погорєлов Дмитро

19 жовтня 2016 року в Палаці “Україна” святкували 90-річчя видатного українця – Богдана Гаврилишина. На тій чудовій події була присутня моя мама, яку, зовсім неочікувано, запросила колега.

Я пам’ятаю, як сяяли очі мами, коли вона повернулась увечері додому. Її переповнювали захоплення, здивування, натхнення від того, що дізналася. А ще вона принесла дві книги, які отримала у подарунок від Фонду Богдана Гаврилишина – «Залишаюсь українцем» і «До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє».

СнимокМи з сестрою з цікавістю слухали маму, яка розповідала про те, як багато зробив Богдан Дмитрович для України, що він постійно підтримував українську молодь, що на святі було багато відомих сучасних політиків. Зокрема, міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, Дмитро Шимків, Ганна Гопко, посол Канади Роман Ващук та багато інших дякували пану Богдану за те, що надихав їх, давав мудрі поради, говорили, що їх об’єднує любов до України та бажання зробити її сучасною.

Більшість з них згадувала часи, коли студентами приходили до готельного номеру пана Богдана, пили чай, слухали його розповіді про країни, в яких він перебував (близько 70-ти країн на різних континентах світу), мріяли про майбутнє.

«Я сподіваюсь, що ці молоді люди займуть ключові посади у політичних та інших інституціях і проведуть країну крізь процес перетворення до того, що я називаю нормальною країною, ознакою якої є:

  • повна політична свобода,
  • економічний добробут і процвітання населення,
  • соціальна справедливість,
  • співжиття з природою, тобто життя в природі, а не її експлуатація, виснаження, засмічення.»

Богдан Гаврилишин «Залишаюсь українцем»

Богдан Дмитрович разом з дружиною і дітьми були присутніми на святі. Мама, із сумом у голосі, розповіла про те, що всіх присутніх дуже хвилював стан здоров’я ювіляра. Він весь час сидів у кріслі і не рухався. Та позитивна духовна енергія, яку він випромінював, ніби огортала залу і додавала душевності заходу.

Того дня ми пізно лягли спати, але так і не встигли всього дослухати. Впродовж наступного тижня ми читали книги і обговорювали прочитане і почуте мамою на святі.

Нас дуже вразила розповідь внучки Богдана Дмитровича, як дідусь наставляв її, що кожна людина, незалежно від того, скільки їй років, може нас чогось навчити. Богдан Дмитрович не переставав навчатись упродовж усього життя!

«Дуже важливо вчитись у життя, а не тільки від учителів та з книжок.»

Богдан Гаврилишин

Історія цього цікавого і неординарного Українця вразила і захопила нашу родину. І нам було дуже сумно і боляче, коли 24 жовтня почули у новинах про те, що Богдан Дмитрович помер. Минуло лише 5 днів, як я про нього дізналась, але було таке враження, ніби знаю цю людину дуже давно.

Мама каже, що у важливі періоди нашого життя приходять саме ті люди, які нам найбільше потрібні. Мені 15 років. Через рік маю вступати до ВНЗ. У мене зараз важливий період, адже постійно думаю про майбутню професію, про своє призначення, про те, з якою місією я прийшла у світ. Богдан Гаврилишин є для мене прикладом того, що мрії збуваються! Я зрозуміла, що не варто обмежувати свої мрії, адже, навіть найнеймовірніше, на перший погляд, може здійснитись, якщо цього дуже сильно захотіти!

 Загін «Лісові чорти» старших пластунів. Богдан Гаврилишин (праворуч) з другом Владиславом Галатою. Карсфельд, 1946 рік


Загін «Лісові чорти» старших пластунів. Богдан Гаврилишин (праворуч) з другом Владиславом Галатою. Карсфельд, 1946 рік

 

«Все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Все залежить від важливості, якої ми надаємо мріям. Мої мрії завжди були надзвичайно важливими для мене.»

Богдан Гаврилишин

Я маю мрію (дуже схожу на ту, що була в юного Богдана): побачити Канаду, познайомитись і поспілкуватись з українцями, які там живуть, поглянути на Україну їхніми очима, дізнатись більше про історію українських поселень у Канаді і попрактикувати свою англійську, спілкуючись з канадійськими однолітками, розпитати їх про те, що їм цікаво, про що вони мріють. А потім повернутись в Україну і розказати про це своїм ровесникам, стати для них прикладом того, що мрії збуваються (чомусь у школі ми дуже мало говоримо про мрії і зовсім не говоримо про місію, про те, що важливо мати мету і план, щоби її досягнути).

Я рухаюсь до своєї мрії і беру участь у конкурсі канадської громадської організації O.W.L Open World Learning «Видатні українці Канади» з нагоди святкування 125-річчя перших українських поселень у Канаді та 150-річчя Незалежності Канади. Запрошую вас переглянути моє відео про те, що найбільше вразило у житті Богдана Гаврилишина.

Хочу всім побажати: «Буйно мрійте!» Для нас ці слова Богдана Гаврилишина вже стали родинним гаслом. Допоможіть мені реалізувати мрію: поставте лайк!

Вікторія Пристінська,
учениця 10 класу школи № 118 “Всесвіт”, м. Київ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *