0 528
Студент університету обійшов олімпійського чемпіона і вперше здобув золоту для України медаль у спортивній ходьбі на 50 кілометрів Вересень 1st, 2018 Погорєлов Дмитро

Нещодавно на сайті нашого університету повідомлялося про успішні виступи на чемпіонаті Європи з легкої атлетики, що 6-12 серпня проходив у Берліні, кількох нинішніх та колишніх студентів Переяслав-Хмельницького педуніверситету імені Григорія Сковороди. Особливо вдалим був старт 23-річного Мар’яна Закальницького, який навчається на останньому курсі факультету фізвиховання.  У змаганнях зі спортивної ходьби обійшов навіть олімпійського чемпіона. Приблизно на середині дистанції він рвонув уперед і таки відірвався від суперника, не давши йому більше жодного шансу повернути лідерство. На фініші відрив між спортсменами становив всього 55 секунд. Але ця перемога не лише феєричний успіх самого Мар’яна, який раніше не вигравав медалей на великих міжнародних змаганнях, а і для України загалом, адже це перша золота медаль в нашій історії у спортивній ходьбі на 50 км.

Після тріумфального виступу він повернувся додому, у село Верхня, що на Калущині. Як повідомило 30 серпня видання Галицький кореспондент, привітати його зійшлося чимало односельців, перший тренер та найрідніші – дідусь із бабусею. Старенька від хвилювання ледь стримувала сльози та з щирою гордістю поглядала на онука.

У легку атлетику Мар’ян Закальницький прийшов понад десять років тому. На той час він навчався у школі, любив поганяти м’яча на сільському стадіоні та демонстрував непогані фізичні здібності. Увагу на нього звернув молодий тренер Калуської ДЮСШ Микола Богоносюк. Нині він щасливий, що свого часу йому трапився такий учень, але визнає, що вчився разом із Мар’яном.

Коли він прийшов на роботу, йому було 19 років. Два чи три роки пропрацював, і трапився йому Мар’ян. На той час у тренера ще не могло бути достатнього багажу знань, щоб довести хлопця до чемпіонства, не було й умов відповідних, фінансування… Але він бачив його характер, його бажання працювати і дуже боявся змарнувати хлопця. «Ми працювали шість років разом, а тоді я почав шукати, кому його передати. Насправді тренерів сильних не так багато. Тому, коли я познайомився ближче з Олександром Шевченком із Білоцерківського центру олімпійської підготовки, зважився «віддати» свого учня. Тут дороги далі йому не було. Ще п’ять років тренувань – і сьогодні маємо такий неймовірний результат”.

Мар’ян роботу з першим тренером називає «дитсадком», але говорить це з неймовірною повагою до свого вчителя, дякуючи за той шлях, який вони пройшли разом: «Любов до легкої атлетики мені прищепив саме перший тренер. Так, я ніколи не хотів бути, як усі. Але сам би я у цей спорт не прийшов. Тренер навчив мене працювати, правильно обрав мені вид, в якому я міг показати найкращий результат, і тому я йому дуже завдячую».

З’ясувалося, що Миколі Богоносюку навіть перед рідними хлопця доводилося не раз клопотати за свого учня, бо на тренування його періодично просто не відпускали. Бабуся чемпіона зізналася, що щойно він «з’їжджав» у школі, його намагалися «навернути» до книг. Тоді просити приходив тренер. І Мар’ян знову по кілька разів на тиждень їхав до спортивної школи. Відстань у понад 10 кілометрів (в один бік) йому доводилося долати ледь не щодня, а перед змаганнями – і двічі на день.

Нині спортсмен тренується і навчається на Київщині. Вільного часу, зізнається, дуже мало. Зараз трохи відпочиватиме, щоб відновити сили та звикнути до статусу чемпіона. Проте на досягнутому зупинятися не планує. Як і кожен спортсмен, мріє про олімпійське «золото». А от свої емоції від перемоги в Берліні словами описати майже не може. Повторює лише, що до останнього сумнівався, чи зможе втримати лідерство.

«Перед чемпіонатом ми провели дуже складне тренування у Киргизстані. Настільки складне, що я не вірив у власний результат, – ділиться Мар’ян Закальницький. – Але тренер зумів мене налаштувати, а спека, якою нас зустрів Берлін, уже не була для мене такою виснажливою. Я був готовий йти до кінця. Коли я обігнав олімпійського чемпіона Матея Тота, то сказав собі, що дороги назад вже точно немає. Але 50 кілометрів – то дуже непроста дистанція. На ній той відрив у 40 секунд можна як швидко скоротити, так і швидко втратити. Я повірив у цю медаль тільки тоді, коли побачив фінішну стрічку перед собою».

Спортсмен також розповів, що легку атлетику дуже люблять у Берліні. Відтак учасників чемпіонату підтримували впродовж усіх змагань. В Україні переможцю обіцяють хіба що присвоїти звання заслуженого майстра спорту. Чи отримає він фінансову нагороду – досі невідомо. Між тим, матеріальна підтримка українським спортсменам вкрай потрібна. Мар’ян Закальницький, до прикладу, за рік стоптує зо сім пар кросівок. Професійне взуття – недешеве: орієнтовно 100 доларів США за пару. Перед одними з нещодавніх змагань хлопцеві зателефонував земляк, який нині живе в Лондоні, та запропонував у подарунок будь-які кросівки, які обере Мар’ян. Обіцянку він дотримав, але таких випадків насправді небагато.

Тетяна КІНДЮХ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *