1 12598
Про вирішення шкільних фінансових питань та вимагання грошей на вигадані «потреби» Листопад 1st, 2018 Юлія Осіння

Радник міністра освіти і науки України, співзасновниця ГО «Батьківський контроль» і «Смарт Освіта» Оксана Макаренко в інтерв’ю УНІАН розповіла, навіщо школам батьківські комітети, чи повинні батьки витрачати кошти на чужі забаганки, як взагалі мають вирішуватись шкільні фінансові питання та куди звертатися, якщо відбувається відкрите вимагання грошей на вигадані «потреби».

Нещодавно в одній зі шкіл Харкова стався величезний скандал, який набув розголосу на всю країну. Батьківський комітет одного з класів вирішив привітати дітей із закінченням першої чверті навчального року. Для цього дітям купили торт, утім одну з учениць пригощати ним не стали, бо її батьки не здають гроші на потреби класу. Ба більше, дитині не дозволили піти додому, а примусили дивитись, як «святкують» її однокласники. Ба більше, після того, як інцидент вийшов далеко за межі класу, школи і навіть міста, дівчинка почала отримувати від однокласників, вірогідно, підбурених власними батьками, погрози у соцмережах.

29 жовтня вчителька і, за сумісництвом, член батьківського комітету, яка і спровокувала таку ситуацію, була звільнена з посади. Втім, за даними Департаменту освіти міськради Харкова, жінка продовжить викладати у Харківському національному педагогічному університеті. Тобто, навчатиме інших вчителів…

На жаль, випадки булінгу і цькування дітей за принципову позицію батьків – явище більш, ніж регулярне. Так, в одній зі шкіл Львівської області ученицю четвертого класу через конфлікт з її матір’ю, яка не здає кошти на шкільні «потреби», змусили сидіти окремо від інших дітей…

Що можуть, а що не можуть робити батьківські комітети, як повинні вирішуватись шкільні фінансові питання, куди звертатися, якщо відбувається вимагання грошей на вигадані «потреби» в інтерв’ю УНІАН розповіла Радник міністра освіти і науки України, співзасновниця ГО «Батьківський контроль» і «Смарт Освіта» Оксана Макаренко.

Інцидент з тортом у Харкові викликав серед українців бурхливу дискусію. На вашу думку, із чим пов’язані такі прагнення батьків проводити «солодкі столи», різні святкування і привітання то хлопчиків, то дівчаток у якісь «особливі» дні, тощо, у стінах школи?

Дорослі хочуть своїм дітям такого ж щастя, як собі. Імовірно, колись, у голодному дитинстві, хтось хотів собі цукерку і були традиції збиратись разом на свята та дні народження… І хоча у сучасному світі є безліч способів організації єднання колективу – можна разом сфотографуватися, провести якісь конкурси – але, на жаль, дорослі започатковують саме практику застіль і виступів аніматорів. Такими діями батьки нав’язують усім своє бачення щастя. І це неприйнятно. Допоки у батьків не сформується нової якісної культури, то краще взагалі перейти на форми індивідуального спілкування – прийти до школи, поцікавитися успіхами своєї дитини та чим батьки можуть допомогти у розвитку своєї дитини.

Окремою темою обговорення у контексті інциденту стало існування батьківських комітетів, які продовжують практику збору коштів на ті чи інші речі, начебто, конче потрібні дітям. Ба більше, якщо почитати батьківські форуми, то складається враження, що батьківські комітети у багатьох школах сприймаються їх адміністраціями як певний спосіб тиску на інших батьків, які не погоджуються платити, та доволі часто слугують інструментом для вимагання коштів.

На жаль, десятиліттями складалася практика, що освіта недофінансовувалася, школи не отримували коштів на розвиток з бюджету, тому і доводилося звертатися по допомогу саме до батьків. І якщо спочатку це була щира допомога задля покращення матеріально-технічних умов дітей, то згодом це явище набуло жахливих форм, які дуже часто суперечать здоровому глузду. Як приклад можу назвати випадок, коли у дитячому садочку на подарунки «випускникам» збирали гроші на IРad, хоча це не має жодного стосунку до реальних потреб.

Допомога батьків має бути благодійною, ніхто не може примусити їх здавати кошти. Це – справа добровільна і не може впливати на оцінки дитини, ставлення до неї і, тим паче, не повинна принижувати саму дитину чи її батьків.

Якщо такий випадок мав місце, то батьки можуть написати письмову скаргу і районне управління освіти (РУО) буде зобов’язане створити спеціальну комісію, розслідувати випадок і вжити дисциплінарних заходів.

У випадку з Харковом директор отримав догану, класного керівника відсторонено від керування класом, а з батьківським комітетом ведуться роз’яснення. Швидше за все, його розпустять і я б на місці школи взагалі б у подальшому їх не створювала.

А якщо батьки звертаються зі скаргою до міністерства?

У міністерства суттєво обмежені функції. Згідно нового закону, його працівники займаються розробками стандартів, програм перенавчання вчителів… вони не звільняють і не приймають на роботу вчителів і директорів. Майже всі школи знаходяться під керуванням місцевих органів освіти, тому навіть якщо люди і скаржаться у МОН, то такі скарги передають на місця.

У своєму фейсбуці ви вказали, що тепер у школі, де стався інцидент із тортом, взагалі заборонено збирати батьківські кошти. Чи є достатньою така реакція на інцидент?

Це наказ директора, і дуже добре, що таке усвідомлення зрештою приходить. Бо багато таких речей якраз і відбуваються через те, що вони ніде не прописані – наприклад, немає ніякого документу, який би забороняв їсти торти у школі. По суті, існує санітарний регламент, який передбачає перелік продуктів, які можуть вживатися у стінах школи. Але в цілому я особисто проти такої самодіяльності, бо у дітей можуть бути різні реакції на солодке, сам торт може бути різних термінів придатності і тоді нести відповідальність за це буде безпосередньо вчитель.

У цій ситуації батьки розділилися на два табори – «за» і «проти» таких заходів. І якщо вже частина батьків не може без цього обійтися, то краще це робити поза стінами школи. Треба усвідомлювати, що в школі навчаються саме діти, а не дорослі. І треба відходити від радянської звички цькувати тих, хто чимось відрізняється, адже у будь-якої дитини обов’язково має бути право вибору.

Крім того, слід пам’ятати, що, окрім самої постраждалої дівчинки, під ризиком булінгу стосовно себе фактично опинився і кожен з тих дітей, які спостерігали за ситуацією. Батькам варто добряче над цим замислитися.

Як певна альтернатива батьківським комітетам пропонувалося використання благодійних фондів у школах. Наскільки зараз вони ефективні, та наскільки охоче прозорість використання таких коштів запроваджують освітні заклади?

“Для того, щоб школа, наприклад, отримала для себе миючі засоби, її директор має написати про це запит”. Кожна школа, згідно з новим законом, має публічно звітувати про всі надходження із різних джерел і абсолютно про всі видатки.

І як перевірити те, як саме розподіляються батьківські кошти у таких фондах?

Будь-який громадянин може скласти бюджетний запит до найближчого управління освіти, у відповідь на який мають відповісти, скільки коштів було розподілено. Просто поки що не всі школи мають власні рахунки і закупівлі за них проводять місцеві управління освіти, тому і надсилати треба до них.

Для того, щоб школа, наприклад, отримала для себе миючі засоби, її директор має написати про це запит. Цього року вже були випадки, коли у Києві по 100 тисяч гривень були виділені на миючі засоби для школи, але гроші на них почали збирати з батьків. Як тільки-но батьки написали запит, то гроші одразу знайшлися.

“Але якщо батьки бажають допомогти, то готівку краще не давати, а перевести цю суму на рахунок школи (або РУО) і чітко вказати, на які саме потреби ви даєте кошти”. Інформація про будь-які бюджетні надходження обов’язково має бути опублікована або на сайті школи, або на сайті управління освіти, як засновника і розпорядника школи.

Звісно, бувають патові ситуації, коли, наприклад, серед зими треба терміново, не вдаючись до проведення тендерів, залатати трубу. І тоді директор просить допомогти батьків, хоч об’єктивно він і на це не має права. Але якщо батьки бажають допомогти, то готівку краще не давати, а перевести цю суму на рахунок школи (або РУО) і чітко вказати, на які саме потреби ви даєте кошти. Тоді бюджетна установа не може витратити їх не за призначенням.

Наскільки держава дійсно спроможна забезпечити потреби учнів самостійно, з мінімальним втручанням батьків у цей процес?

Держава, може, й не повною мірою, але почала вкладати кошти у розвиток освіти.
Мільярд гривень через цільові субвенції було виділено на оснащення початкової школи – комп’ютери, меблі, дуже багато речей, включаючи витратні матеріали для уроків. Плюс є окремий проект за участі Мінрегіонрозвитку, який займається будуванням нових шкіл і створенням Нового освітнього простору. Але найбільша проблема якраз не у відсутності коштів, а у їх освоєнні – ці гроші зараз мільйонами повертаються на рахунки Держказначейства через те, що на місцях немає практик з їх використання. Тому активні спільноти батьків могли б допомогти місцевій владі опановувати ці кошти, контролювати надходження і витрати бюджетних видатків.

У лютому цього року очільниця міністерства Лілія Гриневич скасувала наказ №440 про батьківські комітети у школах і про їх підзвітність загальношкільним батьківським зборам. Але при цьому пані міністр заявила, що повністю скасувати батьківські комітети у школах, як явище, МОН не може. У чому складність? Навіщо сучасній школі ці «батьківські трійки», «батьківські активісти», тощо?

На сьогодні жодного зобов’язання утворювати батьківські комітети в школах немає. Прийнято новий закон про освіту, який тільки у загальних рисах позначає, що у школі може існувати батьківське самоврядування. У який спосіб воно буде реалізовано, обговорюється лише зараз, під час написання закону про середню освіту. Там є різні форми здобуття освіти – домашня, дистанційна, тому прописувати для всіх однакові регламенти не дуже добре. Я вважаю, що таких моделей може бути не одна, а багато. І вирішувати, як саме батьки хочуть долучатися до шкільної освіти, було б правильніше на рівні школи. Але цей момент треба обов’язково з’ясувати з батьками.

Нині ситуація така, що міністерство скасувало типове положення про батьківські комітети. Хочу наголосити, що жодних речей щодо збору коштів і зобов’язань допомагати навчальним закладам не було і в минулому документі! Було лише позначення того, що батьківський комітет створюється з метою інтересів дитини і має право брати участь у організації заходів на теренах школи. Але в практичній площині це перетворилося на те, що активні батьки створили комітет, що займався вибиванням коштів з різною мірою жорстокості – хтось із батьків додавав свої кошти, хтось, як це було у Харкові, принижував дітей і через них тиснув на батьків…

Ситуації абсолютно різні. Наприклад, у деяких школах саме директори намагаються боротися із збором коштів і забороняти це, а батьки, навпаки, продовжували це робити. Багато років це явище замовчувалося саме через ціннісну парадигму, але зараз тішить, що є активні батьківські спільноти, які про це не мовчать.

У новій редакції закону про освіту батьківські комітети позиціонуються як один з органів управління школою. Нещодавно побачила у одній з батьківських груп в Інтернеті ситуацію, коли класний керівник висловлює своє невдоволення роботою батьківського комітету класу та нав’язує батькам свої правила. Чи є, на вашу думку, механізм подолання таких непорозумінь?

Реформа школи, перш за все, стосується системи ціннісних установок. Адже багато років система освіти формувалася під потреби авторитарного радянського режиму і несла в собі риси, притаманні індустріальний епосі. Це нормально сприймалося навіть нашим поколінням, бо і в нас були вчителі, які кидалися чимось в учнів і наші батьки болісно на це не реагували. Зараз поріг толерантності до таких речей знизився і сучасні батьки не погоджуються із такою поведінкою вчителя стосовно своїх дітей та починають захищатися усіма розумними способами. Ми це вітаємо.

Тому, якщо раніше управління освіти для багатьох людей були своєрідною глухою стіною, то зараз у конфліктних ситуаціях вони намагаються, здебільшого, об’єктивно розбиратися. Але не стану лукавити, що випадки бувають різні і це не завжди вдається. Коли справа має морально-етичну складову, то документами відреагувати важко. У документах Міністерства освіти і науки України чітко розписано, що саме вважати жорстоким поводженням із дитиною. Зокрема, у наказі Міністерства освіти і науки України «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми» від 25 грудня 2006 року № 844 наголошується на тому, що жорстоке поводження з дітьми в школі, виховній установі з боку вчителів, вихователів щодо дітей виявляється у «приниженнях, постановці в куток, битті, роздяганні дитини перед іншими як способу покарання, нагадуванні при класному колективі про недоліки дитини, особливості сім’ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо, непосильній праці, ігноруванні фізичних потреб дитини (заборона піти до туалету), існуванні «улюбленців» та «паріїв», підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках, суворій дисципліні, яка тримається на страху, а не на інтересі до навчання, авторитаризмі, вимогах без пояснень, недоцільних вимогах до зовнішнього вигляду дитини (зачіски, форми) і застосуванні дій щодо його покращання (підстригання власноруч, зняття прикрас, відбір мобільних телефонів тощо), розбещенні». Також є наказ Департаменту освіти і науки, молоді та спорту м.Києва від 25.01.2016 року №43 К «Про дотримання норм педагогічної етики працівниками навчальних закладів міста Києва», п.3.3 якого зобов’язує директорів навчальних закладів «негайно реагувати на звернення батьків щодо неетичної поведінки педагогічних працівників по відношенню до учнів».

Але питання в тому, як це контролювати, тим паче, карати, особливо, коли це не стосується прямих образ. Крім того, варто визначити міру провини (і цей процес займе певний час), адже є і проблема синдрому професійного вигорання, коли людина страждає, потім накопичується гнів… Тому ми виступаємо за те, щоб для вчителів також були психологи, аби вони теж мали людину, з якою могли б порадитися. Адже, будьмо відвертими, і батьки також бувають різні, і по-різному приходять говорити з вчителем.

Усім сторонам не завадило б почати конструктивний діалог, бо вчителі так само повинні мати право на власний простір, їм не варто дзвонити до пізньої ночі. А чи фіксувались міністерством аналогічні інциденту з тортом у Харкові випадки і чи були відповідні покарання винних?

Випадки бувають різні. Одна справа, коли дитину довели до самогубства, а інша, коли її привселюдно образили. Тому загалом описати кількість аналогічних випадків наразі не можна. Перша спроба цей момент врегулювати – законопроект про булінг, який вже лежить у парламенті. Але, в першу чергу, нам треба створити середовище безпечного спілкування батьків з дітьми і вчителями. Зараз ми вивчаємо іноземний досвід. Наприклад, Кен Робінсон, відомий письменник, експерт з освіти, на прикладі американської школи пояснює, що в США є тристороння угода між учнями, вчителями і батьками про їх внесок до навчального процесу. Наприклад, батьки можуть прослідкувати за тим, щоб їх дитина щоденно відвідувала школу та могла виконувати домашні завдання, бути присутніми двічі-тричі на рік на зустрічах з вчителями, аби дізнаватися про успіхи та проблеми власної дитини. В Україні ми тільки перейшли у нову парадигму того, чого саме хочуть наші батьки. Ми тільки-но почали усвідомлювати, чого батьки не хочуть, які практики є ганебними.

В нас вже є школи, які відпрацьовували на своєму прикладі педагогіку партнерства, після цього ми оприлюднимо результати і на їх базі запропонуємо МОН розробити рекомендації для інших шкіл. В принципі, сама філософія реформи говорить про децентралізацію, що ми все більше відходимо від моделі жорсткого контролю. Треба дати більше відповідальності саме тим, хто безпосередньо опікується процесом, щоб і батьки усвідомили свою частину відповідальності, і вчителі. В педагогічні практики для цього зараз запроваджується багато елементів, які раніше не використовувалися. Наприклад, розвиток емоційного інтелекту, критичного мислення, аби дитина могла поставити себе на місце іншої людини і зрозуміти її почуття та не використовувати насильницьку комунікацію. І це позитивна зміна, адже раніше у школі було переконання, що негативних відчуттів не має бути взагалі. Але людей без гніву і роздратування не буває, тому дитину треба навчити із ними справлятися. Думаю, що подібні речі можуть також запобігти булінгу. Ці ж рекомендації в подальшому ми також плануємо використовувати і у дитячих садочках…

Що порадите батькам, чиї діти опинилися у кризовій ситуації та чи реально, на вашу думку, відстояти принципову позицію, не наражаючи власну дитину на небезпеку?

Я раджу починати з першого щабля – прийти до вчителя і розповісти, що дитина прикру ситуацію сприйняла як образу, хвилювалася і дізнатися, чи знає про це вчитель. А потім, зважаючи на реакцію вчителя, розгортати подальший діалог – якщо він веде себе агресивно, то можна піти до директора, якому теж треба дипломатично вказати на прикру ситуацію, яка сталася. У більшості випадків директори не хочуть, аби на них скаржилися вище, і намагатимуться вирішити конфлікт самотужки. Звісно, оскільки мова йде про власну дитину, то у батьків не завжди виходить стримувати емоції. Але все ж варто намагатися поговорити про все мирно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Коментарi

  1. Як все просто : скасували, відмінили. Та на батьківських коштах тримається школа! Нові двері у клас ( старим більше 40 років!!!), штори, тюль, лінолеум ( бо фарбувати підлогу ті самі 40 років страшно вже!), ремонт стелі – це все хто має робити і платити???? Робимо ми – вчителі, своїми руками. А платять батьки, бо більше ніхто не допоможе.