0 7297
Електронний підручник – “… це жах, який треба сховати і більше нікому не показувати” Січень 21st, 2020 Педагогічна Преса

Минулого року мав відбутися другий етап експерименту з впровадження електронного підручника в загальноосвітніх навчальних закладах. Але конкурс не відбувся. Чому і як так сталося? З інтерв’ю міністерки освіти Ганни Новосад “Інтерфакс-Україна“.

 

Розкажіть, як проходить експеримент в пілотних школах, де учні відпрацьовують і навчаються за електронними освітніми матеріалами?

У нас був такий експеримент, він завершився, і завершився він негативно. Це повчальна історія для нас і для системи освіти. Скажімо так, задумка була правильна, перед тим як впроваджувати таке популярне словосполучення, як електронний підручник, треба його пропілотувати. Були закуплені планшети на тисячу шкіл. Та головна проблема виявилася на етапі закупівлі електронних підручників. Міністерство оголосило конкурс, але те, що нам подали виробники – це просто жах. Я особисто переглянула всі ці підручники – це жах, який треба сховати і більше нікому не показувати. Я не можу допустити, аби таке закуповувалося за громадські кошти і потрапляло в школи. Це не можна назвати електронними освітніми матеріалами – це просто якісь pdf-ки до яких десь прилаштували звук, десь фігурку, яка рухається, і намагаються нам продати за мільйони гривень. З цього не буде ніякого толку, з такими матеріалами якість навчання абсолютно не зміниться. Тому, в кінці року я прийняла рішення, що ми доводити цей конкурс до кінця не будемо. Є різні причини, чому так трапилося, одна з яких – це проблеми нашого діалогу з виробниками. Нам потрібно було раніше комунікувати, що саме нам потрібно, які будуть вимоги, скільки буде коштів, як буде відбуватися процедура і тому подібне.


Inside (ПедПреса):
Перший етап з впровадження електронних підручників в школах проходив в 2018 році. Участь брали 50 шкіл. Конкурс не відбувся.

Другий етап проходив в 2019 році. Виробники підручників не готові були вкладати кошти в підручники, за які ніхто не заплатить (зі слів виробників), тому якість підручників була вкрай низькою. Більшість являла собою pdf-версії паперових підручників, які прикрасили “легким мультимедійним контентом”.

Процедура відбору підручників залишилась складною і непрозорою.
Перше: суперечливе “Положення про електронний підручник”, в якому є абсурдні вимоги.  Наприклад, виробник підручника мав створити онлайн та офлайн версії, які мають процювати як на ПК так і на мобільних пристроях (та їх операційних системах – не меньше двох). І одною з вимог є можливість внесення змін вчителем в розташування модулів (частин) підручника, з відображенням цих змін у учнів, в тому числі на пристроях, які працюють офлайн (без підключення до мережі Internet). Абсурд?

Друге: відбір підручників на конкурс здійснювався Науково-методичними комісіями, які були створені при Науково-методичних радах ще за часів Табачника. Науково-методичні ради скасовані а комісії продовжували працювати. В цих комісіях, люди, які залишились (а залишилось їх мало), не отримували кошти за перевірку підручників та були абсолютно “незалежними”. Тобто могли прийняти абсолютно любе рішення стосовно електронного підручника, адже відповідальності ці комісії також ніякої не несли.

Третє: ніхто не може визначити ціну електронного підручника. МОН не знає, хоче придбати ліцензію на використання одного примірника чи майнові права на весь підручник. Крім цього, ніхто не враховував вартість підтримки підручника (сервери, зміни до підручника, служба підтримки, тощо).

Четверте: сам конкурс (відбір електронних підручників, які будуть закуповуватись за державний кошт) проходив наступним чином. ІМЗО виклало на своєму ресурсі підручники для ознайомлення з ними вчителями шкіл, які задіяні в експерименті. Ми провели аналіз, як вчителі обирали підручники. Так от, 97% не переглядало далі першої сторінки (тобто подивились на “обкладинку”). Тільки один вчитель переглянув “Інструкцію користувача”. З чого можна зробити висновок, що вчителі обрали електронні підручники за знайомими їм авторами, а не за вмістом. Хоча електронний підручник – це не паперовий підручник і його вміст може і відрізняється від паперового.


Тобто, від цієї ідеї взагалі відмовилися, чи експеримент поновиться?

Поновиться. Ми зробимо другу спробу. На цей рік ми знову заклали гроші на електронні підручники і зараз маємо підготувати нові нормативні документи і нові вимоги до експертизи цих підручників, а також почати діалог з виробниками. Звичайно, є проблема, що ті школи, які в пілоті, поки не мають електронних ресурсів. Але, чесно кажучи, мені здається, що хороші онлайн курси поки ніхто не відміняв, і ці закуплені планшети поки що можна використовувати в інших цілях.


Inside (ПедПреса):

У всіх учасників процесу є сподівання на зміни. Зміни на краще. Хороший програмний продукт має коштувати не дешево і не може бути безкоштовним. І хоча в нашій країні, на відміну від цивілізованого світу, не звикли платити за програми та інтелектуальну працю, надія є.


А глобально, чи можна уже зараз сказати, наскільки ефективний такий метод, порівняно з традиційним навчанням?

Тут треба дивитися на дослідження. Але я поки що не бачила дослідження, яке б показувало, що використання електронних підручників різко покращує освітні досягнення учнів. Це безперечно впливає на певні навички і цифрову грамотність, це дозволяє не носити з собою підручники зі школи додому. Та мені видається, що бажання мати електронні підручники більше спричинене світовим треном на діджитал, щоб показати, що ми не відстаємо. Тому мають бути проведені хороші ґрунтовні дослідження, щоб зрозуміти, чи дає це якийсь ефект чи ні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *