Цьогорічна історія Херсонського державного університету – унікальна. Цей ЗВО не лише вистояв, не втратив своєї ідентичності під час захоплення регіону росіянами, а й після релокації до Прикарпаття успішно продовжує навчальний процес, удосконалює цифровий формат навчання, розвиває інновації, посилює міжнародну діяльність. Ректор вишу Олександр Співаковський переконаний, що вже нині треба активно працювати над системними програмами та рішеннями, які дозволять зберегти людський капітал звільненої, української Херсонщини.
Тимчасове переміщення Херсонського державного університету, мабуть, схоже на сценарій гостросюжетного фільму. Просимо Олександра Співаковського розказати про ці перипетії.
– Перед початком повномасштабного вторгнення Херсонський державний університет якраз відновив навчання в очному форматі – дозволили епідеміологічна ситуація та високий рівень вакцинації серед співробітників і здобувачів, – пригадує Олександр Володимирович. – Ми раділи поверненню до звичного життя, відкривали нові інфраструктурні об’єкти. Буквально за декілька днів до початку окупації Херсонщини у корпусі №5 відкрили оновлену сучасну бібліотеку й коворкінг-залу, також запустили зовнішній підйомник, щоб забезпечити доступність та безбар’єрність у нашому навчальному корпусі. Одночасно ми, як і всі українці та світ, стежили за тим, що відбувається на наших кордонах із росією, знали про скупчення техніки на території анексованого Криму. На випередження ухвалили для себе рішення – треба зайнятися облаштуванням укриттів. Уже 24 лютого ми, на жаль, упевнилися, що зробили правильно. З початком повномасштабного вторгнення ХДУ став прихистком для здобувачів, співробітників, херсонців, які проживають поряд. У перші дні березня у наших укриттях перебувало до 800 людей. У складний період ми змогли запустити роботу їдальні, завдяки чому всі отримували гаряче харчування. Потужно запрацював волонтерський центр, який залучав допомогу як від співробітників, так і від українських та міжнародних донорів і партнерів.
Як і вся Україна, ми призупинили освітній процес, оголосили канікули. Однак присвятили цей час налагодженню комунікацій. Саме завдяки безперервній комунікації зі студентами, викладачами і співробітниками – всі змогли зібратися і продовжити освітній процес і роботу університету в цілому. Адже розуміли, наскільки важливі слова підтримки, як, наприклад, на рівні викладач – студент, так і на рівні ректор – проректори.
Навчання ми відновили у дистанційному форматі. Всі до нього звикли за часи пандемії, опанували інструментарій. Поки тривали канікули, готувалися до відновлення освітнього процесу, бо розуміли, що маємо зобов’язання перед здобувачами, викладачами. Нам вдалося переформувати навчальні плани на кожній освітній програмі під формат дистанційного навчання з урахуванням можливих ризиків. Наприклад – несталого інтернету, відсутності зв’язку, виїзду здобувача чи викладача на іншу територію України чи за кордон. З кожним здобувачем на той момент був встановлений зв’язок, кожен отримав свій індивідуальний навчальний план, який передбачає асинхронний формат роботи й режим консультацій. Викладачі надсилали матеріали на опрацювання – здобувачі виконували.
Особисто я перебував у Херсоні, який був окупований із перших днів повномасштабного вторгнення, до середини березня. Потім за наказом Міністерства освіти і науки України виїхав на підконтрольну уряду територію України.
У квітні центр управління Херсонського державного університету тимчасово перенесено до Івано-Франківська. Ми знаходимося на базі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Це була вимога МОН, і стосувалася вона усіх закладів освіти (університетів, коледжів), які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Переміщення – це крок на захист української освіти, українських здобувачів та викладачів. Лише з підконтрольної території у нас є доступ до ЄДЕБО, без якої ми не можемо працювати, до казначейських рахунків, через які надходять стипендії та зарплати. Зараз ми можемо виконувати усі наші фінансові зобов’язання перед студентами та співробітниками. Ми зробили все, щоб захистити права здобувачів на отримання якісної української освіти – перенесли всі наші ресурси, документацію на надійні сервери. Нам дуже пощастило з нашим партнером у Івано-Франківську, який надав прихисток. Університет отримав у користування історичний корпус ПНУ в центрі міста, також нам надали сервери, на які ми перемістили усю нашу цифрову інфраструктуру – освітні платформи, інформаційно-аналітичну систему, офіційний сайт. Узагалі, маємо унікальну ситуацію, яка демонструє єдність України від півдня до півночі, від сходу до заходу. Південний університет отримав шанс продовжити роботу в гостинній Західній Україні.
– Як виш планує співпрацювати із працівниками, які залишилися на тимчасово непідконтрольній території?
– До 14 червня, коли відбулося захоплення приміщень Херсонського державного університету, ми працювали у режимі двох офісів – херсонському та івано-франківському. Наші співробітники та викладачі у Херсоні знаходились на своїх робочих місцях, поки ми не втратили фізичний доступ до інфраструктури. Навіть прапори України та Європейського Союзу майоріли весь цей час на площі перед головним корпусом. Оскільки колектив відмовився співпрацювати з «призначеною» окупантами «ректоркою» університету, який вона чомусь називає «херонським государственним университетом», на що немає жодних юридичних підстав, то ті співробітники й викладачі, які залишилися у Херсоні, почали виконувати свою роботу дистанційно, освітній процес продовжувався.
До речі, «адміністрація» цього нового псевдовишу так і не змогла 1 вересня розпочати імітацію навчального процесу, навіть попри залякування людей, залучення до цього автоматників тощо. Тобто люди тримаються.
Ми змогли провести підсумкову атестацію випускників 4-х курсів бакалаврату, до якої долучилися 98,9% наших здобувачів. І це все на фоні відсутності українського мобільного зв’язку на Херсонщині, несталого інтернету. З перших днів тимчасової окупації ми запровадили моніторинг місцеперебування всіх учасників освітнього процесу, знали, де знаходиться кожна людина. Частину співробітників ми вимушено перевели на простій зі збереженням гарантованої частки заробітної плати, бо не могли забезпечити виконання ними функціональних обов’язків. Наприклад, це стосується господарських служб, персоналу гуртожитків, з яких були виселені після захоплення наші студенти й аспіранти. Стосується це є наших структурних підрозділів – басейну, спортивно-оздоровчого табору «Буревісник», які призупинили свою роботу. Зміни у робочому навантаженні не торкнулися жодного викладача, бо всі продовжували працювати, звітувати про свою роботу, викладаючи на хмарні сервіси записи своїх занять, завдання, навчальні плани.
Такий принцип роботи ми перенесли й у новий навчальний рік, моніторимо місцезнаходження всіх учасників освітнього процесу, ведемо облік виконаних робіт по кожному підрозділу, відділу, службі, факультету.
– У якому форматі ХДУ розпочав навчальний рік?
– Навчальний рік для здобувачів старших курсів ми розпочали 1 вересня, для студентів перших курсів бакалаврату та магістратури навчальний рік стартує 3 жовтня, бо наразі триває вступна кампанія. Формат – змішаний, тобто більша частина занять відбувається дистанційно у синхронному й асинхронному режимі, а частину плануємо проводити очно на базі лабораторій та навчальної бази Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Про це є домовленість із ректором Ігорем Цепендою, як і про використання всіх цифрових сервісів та ресурсів, котрі є у ПНУ. За моїм дорученням та на виконання вимог МОН, розпочата робота зі створення автоматизованої системи збору інформації щодо організації проведення освітнього процесу. Ця система має включати в себе посилання на відповідний реєстр відвідування занять здобувачами і записи лекцій, практичних занять та інші матеріали від викладачів. Ми провели моніторинг проведення занять за період із 1 по 9 вересня. За розкладом було проведено 1613 навчальних занять, з яких лише 7% – у асинхронному форматі. Це свідчить, що, навіть зважаючи на наявні проблеми зі зв’язком в учасників освітнього процесу, які перебувають на Херсонщині й загальну розпорошеність студентів і викладачів по Україні та світу, дистанційний освітній процес – якісний, комунікація є, всі процеси контролюються. На черзі – моніторинг долучення здобувачів до навчальних занять. Таким чином наявна інформація дозволить створити автоматизовану систему збору інформації щодо організації проведення освітнього процесу. Принципова позиція – якісний освітній процес і наявність відкритої інформації про те, що відбувається в університеті.
– Пандемія COVID-19 і тепер війна зробили надактуальними питання цифровізації всіх процесів у ЗВО. Що вже зроблено в ХДУ і над чим триває робота?
– Питання переміщення цифрових ресурсів і сервісів Херсонського державного університету та захисту інформації, яка зберігалася на серверах університету, постало у перші тижні окупації області.
Інтуїтивно, до кінця не розуміючи усієї загрози, але враховуючи досвід анексованих Криму та Донбасу, з перших днів березня почали переносити всі наші інформаційні ресурси у хмарне середовище. Це був внутрішній наказ для відділу цифрової інфраструктури університету. Загальний об’єм інформації, розпорядником якої є ХДУ, складає до 8 ТБ даних. Переважна більшість зберігалася на серверах в будівлі головного корпусу. Це – персональні дані, корпоративна пошта, документація, робочі документи, програмні засоби, системи дистанційної освіти (наприклад, віртуальний університет чи KSUonline), фахові видання, офіційний сайт, сайти структурних підрозділів (наприклад, басейн) та інші цифрові ресурси, як-от віртуальний музей ХДУ. Усього – 24 ресурси. Виклики пандемії коронавірусу дійсно спонукали нас приділяти більше уваги цифровій інфраструктурі.
Під час окупації та тимчасового переміщення центру управління ХДУ до Івано-Франківська завдання було зберегти максимально все, що накопичувалося роками, це інтелектуальний цифровий потенціал науково-педагогічних працівників університету, цифрові сервіси, архіви. Треба було зробити так, щоб окупанти не змогли отримати доступ до наших даних. Процеси перенесення були запущені у складних умовах. Відділ цифрової інфраструктури працював цілодобово, нам допомагали студенти та волонтери з місцевих ІТ-компаній. Був період, коли почали виникати проблеми з інтернетом, бо окупанти його глушили, коли ми не могли допустити жодного збою та вимушені були працювати вночі. Десь 20 діб команда відділу цілодобово перебували в університеті. Враховуючи комендантську годину та постійні об’їзди вулиць військовими, коли у вікна, де горіло світло, світили прожекторами, все було непередбачувано.
На першому етапі інформація була переміщена на віртуальні хмарні сервери. Після того, як відбулося переміщення центру управління університету до Івано-Франківська, данні викачували на два сервери, які передав Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, який надав прихисток ХДУ. Це була серйозна допомога.
Але була проблема: співробітники відділу цифрової інфраструктури ще знаходилися на тимчасово окупованій території. Існували складнощі з виїздом, тому процес розгортання всіх цифрових сервісів саме в Івано-Франківську затримувався. І це при тому, що проблеми зі збереженням та перенесенням цифрової інформації виникали на всіх етапах: від вибору технологічних рішень до архітектури систем та середовищ адміністрування. Процес був складним, але ми подолали перешкоди за допомогою наших внутрішніх сил, наших колег та волонтерів з ІТ-компанії DataArt. Фактично ми залишили окупантам у Херсоні пусте «залізо» серверів, вдалося перенести майже все, залишилися програмні засоби, які були фізично на дисках та деякі системи, котрі неможливо розгорнути, так як вони використовували застарілі технології.
Сьогодні велику увагу приділяємо створенню аналітичної системи контролю за якістю освітнього процесу та впровадженням додатку ХДУ-24, за допомоги якого всі учасники освітнього процесу зможуть отримувати всю потрібну інформацію та послуги. Цей продукт уже працює, і водночас ми розширюємо його функціонал.
– Непросте запитання і проблема, яка потребує комплексних рішень: освіта має бути якісною навіть в умовах війни. На які показники вишам треба звертати увагу передусім? Які механізми забезпечення якості Ви вважаєте найдієвішими?
– Принципова позиція – репутацію університету створюють його випускники. Кожного року в червні, коли підписую сотні документів про освіту, то роблю це особисто, бо несу особисту відповідальність за якість освіти, яку надає ХДУ. Ми постійно вдосконалюємо систему контролю за якістю освіти. Орієнтуємось не тільки на звітність про кількість проведених занять і зданих робіт, а й на зворотний зв’язок. Відділ якості освіти, який ми створили декілька років тому, та постійній основі проводить опитування учасників освітнього процесу. Це дає нам можливість оперативно реагувати на будь-які проблемні моменти. До того ж у нас дуже розвинута система внутрішніх комунікацій – від груп факультетів, спеціальностей, загальноуніверситетського чату, через який студент може звернутися до представників адміністрації, до ректора – і поставити запитання.
Плідно співпрацюємо з нашими стейкхолдерами, від них отримуємо зворотний зв’язок, корегуємо освітні програми під вимоги роботодавців. Також у нашому арсеналі успішне проходження акредитацій від НАЗЯВО, рекомендації комісій ми сприймаємо не як перевірку чи інспекцію, а як експертизу, поради та можливість удосконалитись.
Нині ми активно працюємо над тим, щоб автоматизувати синхронний та асинхронний режими навчання. Також великі плани маємо на автоматизацію локалізації англомовного навчального контенту українською.
– Однією зі складових якісної освіти є змістовна виробнича практика. Якими є Ваші думки про неї у теперішніх умовах? А як щодо педагогічних практик здобувачів університету в умовах дистанційного навчання?
– З 1 вересня розпочалися практики на педагогічному факультеті. Вже маємо гарні відгуки від адміністрації херсонських шкіл, які наразі розпочали дистанційне навчання за українською програмою. Через розпорошеність контингенту впровадили декілька варіантів проходження практик, підхід завжди індивідуальний, ми завжди йдемо на зустріч, співпрацюємо з тими закладами, установами, які сам здобувач обрав для проходження практики, або який підказали керівники практики. Наприклад, це може бути дитячий садочок за кордоном чи університет, чи орган влади, чи ЗМІ, чи навчальний, медичний заклад, ІТ-компанія, які знаходяться за місцем перебування здобувача. Звичайно, що важко організувати практики здобувачів, які знаходяться на тимчасово окупованій території, але й тут є вже певні напрацювання дистанційного формату. Наприклад, спеціальність «Медицина», яка потребує відповідної бази. Є домовленість із сімейним лікарем, який готовий встановити камери на своєму робочому місці та вести прийом онлайн. Студенти дивитимуться на його роботу, а потім аналізуватимуть.
До речі, з питанням організації педагогічної практики пов’язані не лише позитивні моменти. У нас ніколи не існувало проблем з цим, бо дошкільні та загальноосвітні заклади Херсонщини із задоволенням приймали наших здобувачів. Ми звернулися до управлінь та департаментів освіти кількох міст та областей України з проханням організувати дистанційне проходження практики. І перший зворотний зв’язок неприємно вразив: нам офіційно відмовили через відсутність технічних можливостей, хоча й підтвердили, що 94% закладів освіти регіону працюють у дистанційному форматі. В іншому територіальному органі освіти нам усно повідомили, що проходження практики можливо лише… за наявності сплати за неї!
Я вважаю це прикрим непорозумінням, адже по-іншому не можу пояснити позицію чиновників, які замість того, щоб підтримати студентів, котрі попри все хочуть здобути якісну українську освіту, відмовляють їм. Це – не державницька позиція. Але я переконаний, що студенти матимуть змогу пройти якісну педагогічну практику, адже справжні освітяни завжди підтримають один одного!
– Які спеціальності цьогоріч є найпопулярнішими серед ваших абітурієнтів?
– У нас – 9 факультетів, традиційно найпопулярніший факультет – педагогічний. Також популярними є факультети бізнесу і права, української й іноземної філології та журналістики.
Звичайно, цьогорічний набір значно менший, ніж у минулому році, але ми прекрасно розуміємо, що кожен наш абітурієнт – це скарб, дорогоцінність, це справжній герой, бо той тиск, складнощі, через які вступникам доводилося проходити, інколи неможливо передати словами. Ми боремося за кожного вступника, за кожну молоду людину, яка обрала українську вищу освіту.
– Чи можна сказати, що робота ХДУ значною мірою спрямована на запобігання стихійному «вимиванню» людського капіталу з Херсонщини?
– Це на 100% так і є. Виїзд із території України значної частини молоді та потенційних вступників, розширення можливостей навчання в європейських закладах освіти поглиблюють конкуренцію між закладами вищої освіти України, яка й так в останні роки мала певні тенденції. Йдеться про відтік молоді Херсонщини на навчання до Києва, Харкова, Львова.
Роль регіональної освіти, яка готувала професійні кадри для сільських регіонів, в умовах тимчасової окупації Херсонщини та переміщення центрів управління університетів нівелюється. Через відсутність потужної державної політики підтримки переміщених закладів освіти вступники по квоті-2 (з особливо небезпечних територій) мали пріоритет на вступ не тільки до регіональних ВНЗ, а й до всіх вищів країни.
Певна частина потенційних абітурієнтів та студентів погоджується на навчання у фейкових структурах, які створює на матеріально-технічній базі українських ВНЗ, окупаційна «влада».
Регіональні виші, виборюючи своє право на життя, мають конкурувати не лише між собою, а й в умовах переміщення і між іншими ВНЗ іншого регіону, а також з європейськими університетами.
Це – серйозні виклики, з якими ми зіштовхнулися і які намагаємося якщо не долати, бо це не завжди можливо локально, то принаймні виносити їх на широкий загал.
– Чи Ви плануєте, окрім надання освітніх послуг, у цих непростих умовах також активізувати підприємницькі й інноваторські ініціативи студентів та науковців? Наприклад – продовжувати роботу інноваційного кластеру «Sikorsky Challenge Україна»? Чи об’єднавши креативні зусилля із ПНУ, який прихистив виш?
– Один із пріоритетів, який ми для себе визначили, – це посилення міжнародної діяльності, участь у грантових проєктах та інновації. Сьогодні мало бути класичним університетом, якщо хочеш конкурувати на освітньому ринку. Ми маємо бути сучасним, цифровим, інноваційним, дуже гнучким закладом вищої освіти. Якщо ми тимчасово втратили свою інфраструктуру, то повинні запропонувати для здобувачів інші можливості. Як, наприклад, міжнародні стажування, програми подвійних дипломів, можливості з вивчення іноземних мов, проведення досліджень та наукових заходів. І це все активно реалізується. Ми навіть не могли розраховувати на те, що нашим партнером стане університет Кенту з Великої Британії, з яким ми плануємо спільні освітні проєкти, а також від якого отримуємо обладнання для того, щоб забезпечити розвиток нашого тимчасового офісу.
Що стосується «Sikorsky Challenge Україна», то у минулому році ми були ініціаторами створення інноваційного кластеру Херсонщини, маємо відповідні меморандуми з іншими університетами області органами влади, брали участь із проєктами у фестивалі минулого року, готуємо стартапи на цьогорічний фестиваль. Не зупиняємось у роботі у цьому напрямі. Сьогодні у партнерстві з ПНУ розробляємо цікавий стартап-проєкт,пов’язаний з емоційним скринінгом навчального процесу, визначенням рівня психологічної залученості до нього. Про нього ми обов’язково розповімо детальніше трохи згодом. Тобто у нас є співпраця та дружба на рівні інновацій, ми підсилюємо один одного, бо в кожного є свій унікальний досвід.
– Чи вплинули роки роботи у складі Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України на підходи, якими Ви послуговуєтеся нині як керівник ХДУ? Як саме?
– Десь місяць тому була річниця ухвалення Верховною Радою України Закону «Про освіту», безпосередню участь у розробці якого я брав. Також є важливі зміни до законів України, які системно впливають на сучасне освітнє середовище. Це стосується мовних питань, у важливості яких ми всі переконалися. Це стосується інклюзії, без якої зараз неможливо уявити сучасне європейське суспільство. А війна, котра триває, лише посилює важливість цих напрямків.
Робота у Верховні Раді розвинула вміння системно бачити певні речі, не просто констатувати та фіксувати процеси, а дивитися за горизонт, тобто розуміти і передбачати наслідки. Недарма, коли мене обрали депутатом Херсонської обласної ради і головою гуманітарної комісії, я одразу запропонував переформатувати роботу, присвятивши її розвитку людського капіталу Херсонщини. Це дає можливість комплексно дивитись на перспективи області, працювати над такими програмами та рішеннями, які дозволять зберегти людський капітал області. А тепер, коли з території області виїхали через окупацію половина мешканців, серед яких 30 тисяч дітей (15 тисяч – за кордон), з області виїхали 3 тисячі педагогів, треба вже сьогодні думати, як ми будемо повертати наш головний скарб – людей, як ми створюватимемо майбутнє Херсонщини…
ХДУ був одним з організаторів серпневої обласної педагогічної конференції, яку ми провели 30 серпня у онлайн-форматі. Долучилось більш як 500 вчителів. Цей захід дуже важливий і є потужним сигналом для всіх педагогічних працівників, для батьків, для дітей, що навіть в умовах тимчасової окупації освітяни Херсонщини тримають свій фронт. Майже 45 тисяч учнів (а це – половина із зареєстрованих на Херсонщині дітей шкільного віку) продовжать навчання дистанційно за українськими стандартами в освітній мережі, яку сформувало управління освіти і науки ХОВА. Оце дійсно відповідь жителів поневоленої Херсонщини на російську навалу! І тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. І це результат спільної роботи всіх освітян та органів влади, результат віри жителів Херсонщини у ЗСУ та перемогу України.
У держави є досвід релокації українських ЗВО з територій Донецької та Луганської областей у 2014 році. Він дав можливість не розгубитись у перші дні й чітко вибудовувати взаємовідносини між МОН та університетами. Але покладатись лише на той досвід наразі неможливо, бо у кожному регіоні свої кейси, своє зовнішнє та внутрішнє середовище, яке впливає на алгоритми дій. Аналізуючи по гарячих слідах те, які процеси відбулися у закладах вищої освіти України після 24 лютого 2022 року, треба не просто збирати інформацію, а систематизувати її та перетворювати у певні алгоритми дій, планувати майбутні кроки відродження, насамперед людського капіталу, вже сьогодні заглядаючи за горизонт.
Це важливо саме зараз, бо нема однакових історій – кейси університетів Херсона, Маріуполя, Бердянська, Миколаєва, Києва, Західної України та Луганської, Донецької областей різні. І кожен – унікальний.
Спілкувався Максим КОРОДЕНКО
«Освіта України» № 38-39 від 3 жовтня 2022 року.