Нещодавно Українська вища освіта стала переможцем премії Європейської асоціації міжнародної освіти (ЕАІЕ) у номінації «Бачення та лідерство». Інтерес до українського стенду під час найбільшої європейської виставки, яку проводила ЕАІЕ, був надзвичайно високим. Знаково, що під час спілкування із представниками урядів і закладів вищої освіти, послами й експертами багато з них висловлюють щире здивування, що попри воєнні дії українська вища освіта країни не тільки працює, а й робить це злагоджено та результативно. Що студенти навчаються, а викладачі продовжують викладати. Але, звісно, багато питань стосувалося саме іноземних студентів.
Ми, напевно, вже звикли до роботи в умовах війни. Працювати задля перемоги і займатися волонтерством – ці дії стали частиною українського повсякдення. Проте, з іншого боку, абітурієнти та їхні батьки в різних країнах світу чи не щодня дивляться сюжети про військові дії, ракетні обстріли нашої території, і далеко не всі готові навчатися навіть у більш-менш безпечних містах, не кажучи вже про схід України. Хоча, звісно, є і приємні винятки. Наприклад: студенти з Індії нещодавно отримували транзитні візи, щоб продовжити навчання в Ужгороді, а до Одеси повернулися студенти з Ізраїлю. До харківських та сумських вишів не приїхав жоден іноземний студент, але київські ЗВО розпочали очні заняття. Йдеться і про Національний медичний університет імені Олександра Богомольця, і про Київський національний університет імені Тараса Шевченка – заклади, в яких медицину вивчають найбільше іноземців. Адміністрація цих вишів зауважила, що для тих іноземців, які не зможуть приїхати, щоб навчатися очно, організують трансляцію онлайн. Але за основним графіком – очне навчання.
Про цьогорічний набір
Узагалі, до початку російського наступу ми сподівалися навіть на збільшення кількості заяв від абітурієнтів-іноземців. Адже багатьом вишам вдалося знизити вартість навчання та/або розділити її на різні роки: вона стала меншою на перших курсах, коли студенти переважно опановують теоретичні знання, і збільшуватиметься з додаванням практичної складової.
Однак реальність – невблаганна. На кінець вересня 2022 року в «Електронному журналі» Українського державного центру міжнародної освіти зареєстровано 3437 запрошень на навчання. В аналогічний період попереднього року запрошень на навчання для іноземців було 35894. Як бачимо, цьогоріч на навчання зареєструвалися на 90% менше абітурієнтів. Топ-10 країн за кількістю запрошень: Китай – 724; Непал – 480; Індія – 445; Пакистан – 296; Туркменістан – 277; Туреччина – 201; Нігерія – 197; Азербайджан – 166; Марокко – 79; Ізраїль – 49. Тобто географія охочих навчатися в Україні абсолютно не змінилася порівняно з попередніми роками.
З огляду на безпекову ситуацію цьогоріч розробили новий Порядок прийому для здобуття вищої освіти в 2022 році, затверджений наказом МОН №392 від 27 квітня 2022 року (зі змінами і доповненнями). Цей документ визначає, що зарахування вступників-іноземців може здійснюватися тричі на рік для здобуття ступенів молодшого бакалавра, бакалавра, магістра та впродовж року для навчання в аспірантурі, ад’юнктурі, на підготовчому відділенні (факультеті). Періоди набору для іноземців ЗВО визначає самостійно у правилах прийому й оприлюднює на своєму вебсайті. Також упродовж року зараховуються на навчання іноземці й особи без громадянства для здобуття післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та стажування, у порядку переведення і поновлення тощо.
Надзвичайно важливо, що в Україні вперше дозволено дистанційний прийом іноземних студентів до ЗВО. Однак війна майже нівелювала плюси цих серйозних новацій.
Освітянський «фронт»
У країнах, де історично російський вплив є досить потужним – Індія, Марокко, африканські країни, – нагнітається паніка, мовляв: воєнний конфлікт буде лише розростатися, застосовуватиметься більше потужнішої зброї тощо. Ми, звісно, проводимо відповідну роз’яснювальну роботу. Проте росіяни теж не сидять склавши руки й починають «вербування» наших іноземних студентів: нібито можна перевестися з будь-якого курсу з українського вишу до російського, навчання в Україні вони зарахують, вартість навчання, порівняно із українською, не збільшиться. Треба зважати, що іноземні студенти сплачують переважно власні кошти за навчання, тож прораховуватимуть усі витрати прискіпливо. Та й місцеві приватні виші активно готуються до збільшення акредитаційних місць, наприклад – у Королівстві Марокко (друга за чисельністю спільнота іноземних громадян, які навчаються в Україні). Таким шляхом, найімовірніше, захочуть піти і в інших країнах, наприклад – в Індії.
П’ять найпопулярніших спеціальностей для цьогорічних іноземних абітурієнтів: менеджмент, медицина, музичне мистецтво, середня освіта, економіка. До речі, непростим питанням для студентів-медиків старших курсів стане майбутнє складання комплексних ліцензійних іспитів «Крок». Зрозуміло, що і воєнні дії, і дистанційне навчання не можуть не вплинути на навчальний процес. Водночас потенційно нижчий відсоток успішного проходження випускниками цих іспитів може підняти нову хвилю сумнівів у якості української медичної освіти. А студентам-іноземцям уже сьогодні кажуть наші «доброзичливці», мовляв, зокрема, у Казахстані приблизно така сама вартість навчання за обраною програмою, перебувати там – значно безпечніше, зараховуються вже вивчені предмети, а нічого подібного на серйозні іспити «Крок» там узагалі немає. Тож є над чим замилитися – і їм, і нам.
Кілька країн скептично поставилися до часткового переходу освіти в онлайн. Тож доводиться долати опір, доводити логічність саме таких змін. Наразі нам це вдається. Так, Національна медична комісія Індії відмінила своє рішення про невизнання медичної освіти онлайн і академічної мобільності для індійських студентів із України, дозволивши академічну мобільність і релокацію українських університетів з метою навчання студентів офлайн. Міністерство вищої освіти, наукових досліджень та інновацій Королівства Марокко дозволило марокканським студентам продовжувати освіту в українських ЗВО в усіх можливих форматах – офлайн, онлайн, змішано. Домовилися про надання можливості проходження клінічних дисциплін для студентів-медиків та практики в Марокко.
Своєю чергою українські університети мають активніше працювати над розробкою інноваційних рішень у сфері цифровізації навчання, поєднання змішаного та сучасного віртуального навчання з академічною мобільністю. І це неможливо буде зробити без участі іноземних партнерів.
Задля майбутнього
Приємно, що багато європейських та світових вишів тимчасово відкрили двері для українських студентів, запровадили для них різноманітні програми навчання, гранти на академічну мобільність тощо. Однак зрозуміло, що для іноземних студентів таких програм просто немає, адже вважається, що оскільки вони є громадянами країни, де воєнних дій немає, то можуть просто повернутися на батьківщину. Одним із перспективних напрямків міжнародної роботи може бути організація проведення навчальної практики в університетах-партнерах українських вишів. Особливо зважаючи на те, що студентам-іноземцям чоловічої статі буде набагато простіше перетинати кордон.
Якими ж є перспективи розвитку освіти для іноземців у нашій країні? По-перше, не треба опускати руки. Позаяк ми переможемо, адже за нами – справедливість і справжні демократичні цінності. Треба доносити правдиву інформацію про наше повсякдення і стан нашої освіти, бути на зв’язку із кожним зі студентів-іноземців, надихати їх на освітню боротьбу за правду і, звісно, дослухатися до їхніх проблем і потреб.
«Друге дихання» нині можуть отримати короткострокові спеціалізовані курси, які викладаються англійською. Дуже перспективною я вважаю роботу з розвитку східноєвропейських, українських студій. Адже багато хто і в Європі, й у світі зараз зрозумів, що знає про Україну дуже мало. Але хочуть знати – подивіться, якими популярними за лічені дні стали лекції професора Єльського університету, історика Тімоті Снайдера. Переконана, що найближчі десятиліття фокус уваги буде прикутий саме до нашої країни, тому все, що стосується України, буде актуальним та цікавим світовому співтовариству. А відтак і ми повинні стати зрозумілішими, відкритішими. Наші трагічні сторінки історії можуть і повинні перейти у точки зростання задля процвітання нашої Батьківщини.
Олена ШАПОВАЛОВА, директор Українського державного центру міжнародної освіти
«Освіта України» № 38-39 від 3 жовтня 2022 року.