Українським вишам треба вже сьогодні виробляти такі сценарії, які б допомогли їм чітко спланувати свою діяльність і після завершення вступної кампанії, переконаний ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир БУГРОВ. «Освіта України» поспілкувалася з Володимиром Анатолійовичем у «найспекотніший» час – у розпал підготовки до вступної компанії. Він розповідає про роботу в умовах безпрецедентної «турбулентності», яку переживає не лише очолюваний ним університет, а й уся система вищої освіти України, а також про вагу мотиваційного листа при вступі до КНУ, допомогу «академічною зброєю» від закордонних друзів та висновки – позитивні й ні, – зроблені ним під час війни.

– Яким у цілому Ви бачите процес проведення цьогорічної вступної кампанії? Як зміняться правила прийому саме до КНУ? Яких результатів плануєте досягти?

– Передусім необхідно розуміти, що цьогорічна вступна кампанія буде безпрецедентно складною через повномасштабне загарбницьке вторгнення російської федерації та активні бойові дії на території нашої держави. У відповідь на ці безумовно важкі обставини Міністерство освіти і науки України, керуючись змінами до Закону України «Про вищу освіту», розробило спеціальний порядок вступу на навчання до закладів вищої освіти. Спираючись на цей документ, ми внесли чимало змін і до Правил прийому нашого університету. Але це питання юридичні, вони стосуються документів. А вступна кампанія – це насамперед робота із живими людьми, абітурієнтами та їхніми батьками. Університетська команда і на собі відчула всі жахи цієї нелюдської війни, тому всі ми чітко усвідомлюємо, з якими неоднаковими психологічними й емоційними станами людей нам доведеться працювати. Це той суб’єктивний чинник, який потенційно здатний впливати на ключові показники результативності цьогорічної вступної кампанії. І ми його враховуємо з усією серйозністю.

Але з будь-якої кризової ситуації завжди є вихід. На щастя, за понад два роки карантинних обмежень, пов’язаних із коронавірусною інфекцією, КНУ імені Тараса Шевченка навчився досить ефективно працювати в гібридному та дистанційному форматах, зокрема й під час минулорічних вступних кампаній. Ба більше, за цей час університет створив цілу низку цифрових сервісів, які здатні забезпечити гнучкі можливості подачі документів вступниками в режимі онлайн. На цю знайому й уже відпрацьовану практику ми робимо ставку і цьогоріч. Саме тому ми з оптимізмом дивимося на потенційні результати вступної кампанії.

– Як Ви думаєте, якими будуть результати вступної кампанії для вишів країни узагалі?

– На мою думку, загалом цьогорічна вступна кампанія буде не найкращою для переважної більшості вишів України. І справа насамперед у тому, що велика кількість вступників виїхала за кордон і перебуває в європейських країнах, де місцеві заклади вищої освіти зацікавлені в наших абітурієнтах, у їхніх «світлих головах», а тому й усіляко сприятимуть тому, щоб українські вступники залишалися на навчання саме в них. Потрібно розуміти, що такі спрощені умови вступу до європейських університетів є привабливим аргументом для вчорашніх школярів, які вимушено евакуювалися з країни, та їхніх батьків.

Другою серйозною загрозою є те, що частина університетів досі перебуває в тимчасово окупованих місцевостях або ж зазнали відчутних матеріальних збитків під час активної фази російської агресії наприкінці лютого, у березні й квітні. Тому і треба вже сьогодні виробляти такі сценарії, які б допомогли вишам чітко спланувати свою діяльність і після завершення вступної кампанії.

– Однією з новацій вступу-2022 є написання абітурієнтами мотиваційних листів. Вимоги до них розробляються і затверджуються головами приймальних комісій. Як оцінюватимуться мотиваційні листи вступників-контрактників у КНУ? Узагалі, як Ви оцінюєте практику вступу за такими листами? Якщо послуговувалися лише ними, чи можна буде говорити, що такі студенти є готовими до навчання у вищій школі?

– На моє переконання, мотиваційні листи як формат своєрідного «випробування» найкраще підходять насамперед для окремих невеликих магістерських (наголошу!) освітніх програм. У таких ситуаціях вони допомагають відбірковій комісії якнайліпше зрозуміти, чи має вступник достатній рівень знань та перелік необхідних компетенцій саме для цієї програми.

У фахових колах неодноразово виникали розмови, та й досі подекуди побутують думки, що процес оцінювання мотиваційних листів сповнений суб’єктивних чинників. І це може створити додаткові до перелічених вище виклики для закладів освіти. Ми розуміємо складність цьогорічного вступу, розуміємо й назагал підтримуємо позицію МОН та наших колег з інших вишів щодо запровадження таких листів. Це викликано об’єктивними обставинами небаченої складності, а не чиїмось бажанням.

Проте університетська спільнота КНУ імені Тараса Шевченка консолідовано вирішила (а я як її очільник – підтримав це), що цьогорічний вступ (на всі наявні спеціальності й освітні програми) базуватиметься саме на конкурсному балі, складеному за результатами вступних випробувань відповідними для кожного рівня і для кожної форми вищої освіти. Зокрема, це стосується і вступу на контрактну форму навчання. А мотиваційний лист розглядатиметься відбірковою комісією винятково у випадках, коли декілька абітурієнтів матимуть однаковий конкурсний бал. Це необхідно для визначення першості того чи іншого вступника в рейтингу, особливо коли «ціна питання» – місце за бюджетною формою навчання. Декому ця пропозиція видається дещо складною, але ми наполягли на цьому принципі й зафіксували його в наших Правилах прийому.

Чому ми пішли на таке? На нашу думку, саме така єдність вимог вступу є запорукою забезпечення прозорості й політикою університету щодо уникнення корупційних ризиків, унеможливлення неоднозначності й необ’єктивності, яка обов’язково виникне, якщо послуговуватися винятково оцінкою за мотиваційний лист. Ще раз наголошую, ми не проти мотиваційних листів, але ми переконані, що має бути якийсь, умовно кажучи, «твердий» і загальний рейтинговий список, загальні критерії, які дадуть можливість справедливо порівнювати абітурієнтів у рейтинговому списку.

– Війна змінила в нашій країні практично все. І не лише ментально, а й фізично. Під час ракетних обстрілів постраждав, зокрема, корпус факультету інформаційних технологій КНУ. Як вдалося його відремонтувати, адже це – теж непередбачувані видатки?

– Говорячи про війну, точніше – про її активну фазу, маємо визнати, що вона змінила наше життя докорінно. Постраждали внаслідок ракетних обстрілів не тільки корпус факультету інформаційних технологій, а і ще низка інших корпусів. Ба більше, гірко про це казати, але філія нашого Оптико-механічного коледжу в місті Ізюмі знищена вщент. Зрозуміло, що процес відновлення цієї освітньої інфраструктури дуже сильно залежить від державної допомоги та підтримки. Ми з розумінням чекаємо на цю допомогу, проте усвідомлюємо, що її неможливо надати «сьогодні-завтра». На жаль, через військове вторгнення рашистів кошти, виділені за сприяння керівництва держави на будівництво нового гуртожитку для студентів (на 1000–1200 ліжко-місць), були направлені на оборонні потреби країни. І це – нагальні потреби, адже тільки завдяки нашій армії, жертовним подвигам воїнів, ми маємо змогу продовжувати повноцінну роботу в Києві. Звичайно, ми очікуємо на позитивне рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України щодо фінансової підтримки університету на відновлення й утримання нашої критичної інфраструктури, проте, якщо через загарбницькі примхи путіна в держави забракне коштів, ми як її справжні надійні партнери будемо шукати підтримки в наших спонсорів і жертводавців. Утримання матеріально-технічної бази на належному рівні є запорукою якісної вищої освіти, а це – наш пріоритет.

– Чи багато викладачів виїхало із країни? Як позначилося це на освітньому процесі? Чи не остерігаєтеся Ви, що вони там знайдуть роботу в закордонних вишах?

– Достатньо велика кількість викладачів, близько декількох сотень, наразі перебувають за кордоном. Нещодавні зміни до освітнього законодавства дозволяють їм працювати з будь-якого місця, і ми з розумінням ставимося до цієї ситуації, особливо коли це жінки, які мають маленьких дітей. Це життя. На жаль, трагічні обставини війни засвідчили, що люди, людські життя мають бути найбільшим пріоритетом керівника будь-якої установи. Колектив треба зберегти за будь-яких умов.

Проте дистанційний формат навчання з використанням сучасних інформаційних технологій застосовувався ще із часів карантину, тому виїзд викладацького складу за кордон не погіршив якість наданої освіти й загалом не зашкодив освітньому процесу. Найважче було в березні, коли ми були змушені оголосити канікули. Але за той час ми відновили зв’язок з усіма учасниками освітнього процесу й уже за місяць нам вдалося запустити повноцінне навчання, звісно – наскільки це можливо за цих умов.

Нині КНУ імені Тараса Шевченка має розгалужену мережу партнерських європейських університетів, яку ми створювали роками, і багато наших викладачів сьогодні справді там працюють або перебувають на стажуванні. Але це дозволяє їм брати повноцінну участь і в житті Шевченкового університету. Я неодноразово наголошував, що це право кожної людини – шукати прийнятне місце для себе, середовище, в якому вона буде себе комфортно й безпечно почувати. Ми переконані, що патріоти університету обов’язково повернуться сюди працювати, щоб відбудовувати країну й розвивати українську освіту.

– Узагалі, як унормовується дистанційна робота у КНУ? Яка робота може виконуватися дистанційно – наприклад, чи можуть так працювати декан, завідувач кафедри, проректор?

– Переважна більшість керівників університету різних ланок працюють, перебуваючи у Києві або неподалік. Звісно, викладач може працювати з будь-якого місця, але адміністративно-господарський персонал має певну частину часу проводити й безпосередньо на робочому місці, вирішуючи ті питання, які виникають. Саме тому ми забезпечили такий режим роботи, коли переважна кількість заходів адміністративно-управлінського контролю відбувається онлайн, але деяку частину кожен із керівників повинен проводити на робочому місці.

– Поговорімо про оцінювання знань студентів та випускників. З одного боку, вочевидь, потрібно бути студентоцентричним, зважати на те, що нині стрес, втома, війна напряму вплинули на процес здобуття знань. З іншого – треба «тримати планку» якості освіти, щоб випускник мав відповідні знання і навички. Як віднайти баланс?

– Віднайти баланс завжди дуже складно. З одного боку, ми розуміємо всі складнощі нинішнього часу, непростий психологічно-емоційний стан, об’єктивну необхідність у заходах безпеки. З іншого – цілком слушною є думка, що якість освіти повинна забезпечуватися на належному рівні, виші повинні тримати планку на хоча б мінімально прийнятному для сучасної економіки, суспільних потреб рівні. Насамперед це все залежить від педагогічної майстерності, особистих людських і професійних якостей, компетентнісного профілю кожного окремого викладача. За цей важкий час керівництво університету неодноразово зустрічалося з викладачами, онлайн і наживо. Я особисто як ректор проводив декілька відкритих онлайн-зустрічей, у яких могли взяти участь будь-хто з науково-педагогічних та інших працівників. Ми закликали всіх учасників освітнього процесу кожну ситуацію розглядати окремо, з належною уважністю, підходячи індивідуально. Зрештою, підсумкова сесія цього навчального року продемонструє, чи вдалося нам це. Зокрема, із цією метою на час сесії була створена гаряча консультаційна лінія, на яку можуть звертатися з будь-якими запитаннями як студенти, так і викладачі.

– Після закінчення війни ринок праці, найімовірніше, дуже зміниться. Зміняться й вимоги роботодавців. Як на це планує реагувати КНУ? Можливо, запровадить нові напрями підготовки чи, скажімо, зменшить тривалість навчання, щоби збільшити кількість молодих спеціалістів, які відбудовуватимуть країну (такий запит до вищої школи вже озвучено)?

– Ринок праці завжди характеризувався динамічністю, й університет усіляко намагався адаптувати наших студентів до таких реалій. Звичайно, що повномасштабне вторгнення росії загострило ситуацію у цій сфері. Ключова задача університету – підготувати висококонкурентного випускника, особистість, здатну до постійного навчання й самовдосконалення. Навіть попри російську збройну агресію університетський Відділ сприяння працевлаштуванню студентів і аспірантів упродовж квітня-травня організував і успішно провів понад 15 кар’єрних онлайн-заходів, ярмарків вакансій, зустрічей студентів із потенційними роботодавцями, воркшопів на тему результативного проходження процесу працевлаштування. До речі, саме такі заходи й дозволяють завчасно побачити, як змінюються запити від роботодавців. І лише ті виші, які глибоко й систематично працюють із роботодавцями, здатні простежити цю динаміку найперше. Говорячи про такі запити, зазначу, що нині актуальним є посилення у студентів психологічних компетенцій, стійкості в сучасному турбулентному світі, здатності до саморегулювання і багато іншого. І тут ми як класичний дослідницький університет виграємо: КНУ сфокусований насамперед на розвитку освіти, науки та інновацій, що дозволяє сформувати таке освітнє середовище, яке  сприяло б набуттю найрізноманітніших навичок.

– Якщо взяти за робочу гіпотезу, що і в поганому треба шукати краплину хорошого, то чим війна допомагатиме чи вже допомогла? Можливо, активізацією міжнародної співпраці й перспективами нових спільних досліджень?

– Війна – це завжди погано. Це руйнування міст, інфраструктури й людських життів. Це смерті та втрати. Проте саме такі надважкі обставини сприяли певному переосмисленню всіх адміністративних і управлінських процесів. Вони дозволили виявити ті з них, які є низькоефективними або ж узагалі зайвими. Інколи ми між собою з колегами жартома говоримо, що упродовж березня-квітня було менше співробітників, що спрощувало (здебільшого в частині узгоджень) значну частину управлінських процесів. Тому наразі ми дуже ретельно аналізуємо, без чого можна обійтися у правовому, фінансовому, психологічному полі, й це буде одним із наших, я переконаний, найважливіших висновків після закінчення війни. Ми невпинно шукаємо, що можна спростити і, в хорошому сенсі слова, дебюрократизувати.

Крім цього, війна показала, хто є хто. Цей кризовий період продемонстрував спроможність більшості з команди управлінців вищої та середньої ланок працювати в умовах «турбулентності», постійної невизначеності, ухвалювати надважкі рішення, здійснювати планування, не знаючи навіть, що буде завтра з нами. Перебудовувати управлінські процеси «на ходу» відповідно до нагальних вимог воєнного часу, щоби зберегти університет як інституцію. Щоби зберегти колектив, зрештою – зберегти те, що є серцем університету – наших студентів. Особисто я зробив чимало висновків. Так, якісь із них позитивні, якісь – ні. І це той серйозний виклик, який постав переді мною як керівником.

Щодо міжнародної співпраці: яскраво та чітко проявили себе наші партнери, як традиційні, так і нові. Величезна кількість колег із наших європейських університетів-партнерів відгукнулися й досі надають нам усіляку підтримку, про що ми регулярно комунікуємо на наших медійних ресурсах. Це саме та ситуація, коли треба дійсно не забувати подякувати нашим друзям і колегам. Якщо світові політики допомагають Україні зброєю, то наші академічні партнери (думаю, зараз уже можна сміливо казати – друзі) допомагають у будь-який можливий для себе спосіб. І за це їм щира вдячність і низький уклін: у критично важку хвилину вони теж долучилися до порятунку нашої освітньої системи та його серця – Київського університету.

– Вочевидь, для кожного університету досить вагомим фінансовим фактором була оплата за навчання контрактних студентів. Нині виші стикнулися із браком відповідних коштів, коштів спецфонду. Як із цим у КНУ, і як планується реагувати?

– Говорячи без купюр, без прикрас: фінансова ситуація вкрай непроста, важкопрогнозована. Це стосується й фінансування з державного бюджету, і фінансових надходжень від надання освітніх та інших послуг (навчання контрактників). Тут наш університет не є винятком, ця проблема є системною для багатьох вишів. Але треба щось робити. Маємо навіть за таких важких часів шукати різноманітні способи стабілізації фінансової ситуації установи. До прикладу, наші центри харчування не припинили своєї роботи з 24 лютого ні на день, надаючи послуги з харчування для місцевих потреб. Це дозволило компенсувати певну частину видатків, необхідних для утримання персоналу цих центрів. Людський капітал, особливо фаховий і вузькоспеціалізований, треба берегти, адже його не відновиш ані за тиждень, ані за місяць. Ще один приклад – університетські дослідники, які продовжують вигравати гранти, і ми маємо змогу отримати кошти від європейських проєктів. Це щоденна постійна копітка праця, це розрахунки планово-фінансового відділу, це напружена робота бухгалтерії, керівників усіх структурних підрозділів, які можуть за цих умов хоча б у якийсь спосіб компенсувати недоотримані надходження (бюджетні й позабюджетні), і ми поки що достатньо ретельно готуємося до наступного навчального року й опалювального сезону в частині підтримки матеріально-технічної бази.

– Ви – людина системного мислення. Скажіть, які першочергові кроки задля майбутнього нині мають здійснюватися у кожному університеті? Чи варто розробляти і корегувати довго- та середньострокове планування, якщо більшість ресурсів іде на «гасіння пожеж» сьогоднішніх проблем?

– У будь-якому разі потрібні максимальна відкритість, прозорість і раціональність в ухваленні рішень. Це – вимога часу, це запит українського суспільства й нашої університетської спільноти. Упродовж останніх двох місяців команда ректорату провела низку робочих зустрічей практично з усіма викладачами, деканами/директорами, їхніми заступниками, завідувачами кафедр. Ми всім пояснювали поточний стан справ в університеті, що наразі відбувається, зокрема й щодо фінансового статусу, як можна й у який спосіб організовувати освітній процес, забезпечивши і безпекові умови, і дотримання якості вищої освіти. На мою думку, це і є важливим підґрунтям для довго- та середньострокового планування. Звісно, ми маємо об’єктивно зумовлені потреби в перегляді стратегічного плану розвитку університету, який був ухвалений раніше, і зрозуміло, що ресурсів на його повноцінну реалізацію сьогодні просто немає. Але в такій ситуації слід досягнути повного розуміння між усіма членами університетського колективу, щоби бути здатним спрямувати ті невеликі наявні кошти й ресурси відповідно до пріоритетних напрямів. Такі напрями мають бути консолідовано визначені, і тут не може навіть мови бути про певне «хуторянство», надмірний егоїзм. Треба розуміти, які саме «дірки» треба «залатати» для дотримання мінімально необхідних умов, а уже виходячи з них – зробити імпульс, який уможливить поступальний рух нашої інституції. Переконаний, що в нашому університетському середовищі є таке розуміння, і це дасть можливість досягнути належного ефективного результату. Університет був, є і залишатиметься лідером національної освіти. А вся університетська спільнота, команда ректорату і я – як очільник цього унікального колективу – докладемо максимум зусиль для цього. Як я зазвичай кажу своїм колегам, ми зможемо прийти до успіху тільки спільно, тільки разом. А поки що наш шлях, як і шлях усієї країни, разом – до перемоги!

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України», № 25 від 27 червня 2022 року.